Розділ 4.Перший контакт з іншим світом. 2

Вона легко кивнула Ірині на знак вітання, але залишилася мовчазною, не втручаючись у їхній візит.

Віктор лежав на ліжку, напівсидячи, підперши спину подушками. Виглядав він так само блідим та відстороненим, як і під час їхньої попередньої зустрічі. Погляд його був спрямований у порожнечу, ніби він не помічав присутніх, поринувши у власний внутрішній світ. На появу лікарок та незнайомого чоловіка він не відреагував жодним чином, залишаючись нерухомим та мовчазним.

Після короткої мовчазної паузи медична сестра тихо підвелася і вийшла з палати, залишивши їх наодинці з Віктором.

 Захар  мовчазно зробив кілька кроків,  зупиняючись  за  спинами  Мирослави  та  Ірини,  тримаючись  на  певній  відстані  від  ліжка  Віктора.  Він  не  зробив  жодного  зайвого  руху,  не  промовив  жодного  слова,  поглинувшись  у  мовчазне  спостереження  за  пацієнтом.  В  кабінеті  запала  напружена  тиша,  порушувана  лише  тихим  диханням    людей  та  ледь  чутним  дзижчанням  лікарняного  обладнання  в  коридорі.

Мирослава уважно спостерігала за Захаром, намагаючись зчитати його перші враження, його невербальні реакції на атмосферу кімнати та енергетику пацієнта. Вона помітила, як Захар повільно водив головою, оглядаючи простір з кутка в куток, наче скануючи його своїм особливим поглядом. Легкий холодок у повітрі ледь відчутно торкнувся її шкіри, але Захар, здавалося, відреагував на щось інше. Потім його погляд зупинився на Вікторі, фіксуючись на його обличчі, на його позі, на кожній деталі його зовнішнього вигляду. Він стояв нерухомо, як кам’яна статуя, не видаючи жодних емоцій, лише глибока зосередженість читалася в його поставі.

Раптом… щось змінилося. Ледь помітний рух тіла Захара, ледве вловне здригання плечей, наче від несподіваного подиху холоду. Мирослава відчула, як по її шкірі пробігли мурашки, хоч у кімнаті не було холодно. Вона знову поглянула на Віктора, намагаючись зрозуміти, що саме спровокувало цю невербальну реакцію Захара. Але пацієнт залишався таким самим нерухомим та мовчазним, ніби не помічаючи їхньої присутності. Містика? Чи лише химерна гра уяви, спровокована власними очікуваннями та розповідями Ірини? Сумніви знову заповзли в її свідомість, змагаючись зі зростаючим інтуїтивним відчуттям "чогось більшого", що починало вимальовуватися в цій загадковій кімнаті.

Захар тим часом почав повільно рухатися по кімнаті, не відводячи погляду від Віктора, але розширюючи свій простір спостереження. Він підійшов ближче до ліжка, зупиняючись на безпечній відстані, і почав обходити його по колу, мовчазно скануючи пацієнта з різних ракурсів. Потім він звернув увагу на оточення – стіни, вікно, меблі, наче шукаючи  сліди невидимої присутності. Його рухи були плавними і зосередженими, як у досвідченого слідчого, що оглядає місце злочину, шукаючи невидимі докази та підказки. Енергетичне поле в кімнаті здавалося нерівним, місцями відчувалися ледь помітні згустки.

Ірина стояла нерухомо біля дверей, спостерігаючи за діями Захара з сумішшю скептицизму та неприхованої цікавості. Вона не вірила в паранормальні явища, в екзорцизм та містичні ритуали, але професійна інтуїція підказувала, що в цьому нетрадиційному підході може бути зерно істини, особливо в справі, що завела їх у глухий кут раціональної науки. Вона мовчала, намагаючись зрозуміти логіку дій Захара, хоч їхні методи були далекі від звичної медичної практики.

Мирослава також мовчала, не втручаючись в процес спостереження Захара. Вона дала йому свободу дій, дозволяючи діяти у свій власний спосіб, сподіваючись на отримання хоч якоїсь інформації, хоч якоїсь підказки, що допоможе розгадати таємницю Віктора Кравченка. Внутрішньо вона хвилювалася, сумніви змагалися з цікавістю, а раціональний скептицизм – з інтуїтивним передчуттям невідомого.

Нарешті, після кількох хвилин мовчазного огляду, Захар зупинився біля вікна, повертаючись обличчям до жінок. Бліде обличчя з різкими рисами виглядало втомленим, але очі горіли глибоким, пронизливим вогнем інтелекту та зосередженості. Він поглянув на Мирославу, ніби шукаючи контакту та готовності до діалогу.

   —  Добре,  Мирославо  Григорівно,  —  промовив  Захар  тихо,  хриплим  голосом,  порушуючи  загальну  мовчанку, що нависла в стерильній атмосфері палати.  —  Перше  враження   є.  Атмосфера   цікава, хоч і типова лікарняна.  Енергетика  місця   незвичайна, навіть для такого місця як лікарня.  Пацієнт  …  —  він  знову  поглянув  на  мовчазного  Віктора,  що сидів на ліжку під стіною, —  пацієнт  …  дійсно  хворий.  Але  хвороба  ця  …  не  зовсім  звичайна.  Це  …  не  лише  клінічний  випадок  дисоціативного  розладу  ідентичності.  Тут  є  щось  більше.  Щось  …  потойбічне.

В  його  голосі  прозвучала  стримана  впевненість,  без  театральних  ефектів  та  містичних  закликів, що здавалися б недоречними в лікарняних стінах.  Суто  констатація  факту,  оцінка  ситуації  з  погляду  його  нетрадиційної  експертизи, що різко контрастувала з медичним оточенням.  Мирослава  поглянула  на  Ірину,  шукаючи  в  її  очах  реакцію  на  перші  слова  Захара, в цьому обмеженому просторі палати.  На  обличчі  Ірини  читалася  суміш  здивування,  скепсису  та  невизначеної  цікавості, що було добре видно при тьмяному освітленні.  Гра  почалася.  Перший  хід  зробив  Захар  прямо в серці лікарні.  Тепер  черга  Мирослави  та  Ірини  реагувати  на  його  загадкові  висновки  та  визначати  подальший  план  дій  прямо тут, в палаті пацієнта.

Ірина  перевела  погляд  з  Мирослави  на  Захара,  в її очах  все ще  відбивався  скепсис, але  тепер  змішаний  з  виразною  цікавістю.  Вона  зробила  невеликий  крок  вперед,  наче  скорочуючи  дистанцію  між  раціональним  медичним  світом  та  незрозумілим  "потойбічним",  про  яке  заговорив  Захар.

—  Потойбічне…  —  повторила  вона  тихо,  наче  пробуючи  смак  цього  слова.  — Ви хочете сказати, що у Віктора… демонічна одержимість? Чи щось подібне? Ви серйозно в це вірите, пане Захаре?