Розділ 1. Відземлення

Шум і гамір сотень людей у терміналі космопорту перетворювався на суцільний низькочастотний гул. Крізь нього проривалися сухі, позбавлені емоцій оголошення нейромережі про чергову затримку рейсів на Марс.

— Вітаю, — сказав привітний жіночий голос.

— Вітаю, — відповів чоловік.

— Будь ласка, на дві секунди подивіться туди. Так, дякую. Політ на Місяць, ваш рейс відправляється за сімнадцять хвилин. Гейт номер сім. Легкого шляху, Ніле.

— Дякую, — ввічливо відповів чоловік ШІ-верифікатору, намагаючись цією люб’язністю вгамувати власне нервування та підняти собі настрій. Він мимохіть глянув на трьох співробітників позаду за склом, що були оточені моніторами з усіх боків і навіть не помічали пасажирів. Ніл із крижаним спокоєм розвернувся й рушив до сьомого гейту, ні про що не жалкуючи.

***

Я стояв на сходах свого старого будинку і в темряві роздивлявся зорі. Вони завжди були там — однакові й знайомі, як би не змінювався світ. Тут уже давно ніхто не живе — у місці, яке назавжди залишиться для мене домом. Так кумедно: я намагаюся не помічати яскраві вогні фабрик, рекламних супутників… і часу, що підступає і змінює все навколо.

Вже треба їхати. Проте хочеться побути тут ще трохи…

***

Худий чоловік років тридцяти зручно вмостився на сидінні октоліта, поправивши куртку. Густе темне волосся було дещо скуйовдженим, а на правій скроні виднівся тонкий акуратний шрам від хірургічного втручання.

Його куртка виглядала на ньому стильно й дорого: тонка робота, складний крій та якісна фурнітура видавали річ високого класу, але вона була вже трохи зношеною. На ліктях тканина ледь помітно лисніла, а комір зберіг заломи від довгого носіння. Ця річ, як і сам Ніл, була уламком колишнього статусу, який тепер не мав жодного значення.

Він із кислим лицем розглядав інших пасажирів своїми бурштиновими очима. У тьмяному світлі салону вони здавалися глибокими й незвично теплими, створюючи дивний контраст із його невдоволеним, похмурим виглядом.

Двері зачинилися. Вісім потужних пропелерів, рівномірно розподілених по боках, підняли з одного зі злітних майданчиків футуристичну матово-сіру конструкцію. Що віддалено нагадувала колишні автобуси.

Поганий настрій Ніла на мить розвіявся. У передчутті гарної подорожі він ледь помітно всміхнувся і віртуозно пристебнувся. Місце ліворуч, біля проходу, так ніхто і не зайняв. От і чудово!

У вікні поряд з'явився такий самий октоліт. Певний час вони йшли на одній швидкості, наче дзеркальні відображення. Кілька зупинок — і можна було б заїхати південніше, але, на жаль, це вже неможливо, — подумав Ніл, роздивившись пасажирів у сусідніх вікнах. Невдовзі апарат безшумно й плавно віддалився, пішовши вправо і залишаючи Ніла наодинці з його неминучим маршрутом.

Попереду, на місці водія, технік підстраховував роботу ШІ, сидячи над двома моніторами. Під стелею ледь помітно блимала червоним панель зі швидкістю, що наближалася до 300 км/год. Ніл роздивлявся субурбії, що проносилися внизу, на окраїнах міста.

— Так-так, ми вже вилетіли. Кілька зупинок і десь годин за шістнадцять будемо на Східному узбережжі. Просто халява! Тридцять відсотків знижки, уявляєш? Я ж казав, що я везучий — потрапив якраз на лоукост! — на сидінні ліворуч, по інший бік проходу, говорив по телефону кумедний чолов'яга у сорочці з пальмами.

Через якийсь час, вирішивши трохи розбавити краєвиди за вікном, Ніл відчепив зі стелі простенькі окуляри віртуальної реальності і, зітхнувши, надягнув їх.

***

У потоці яскравої інформації Ніл усе чіткіше почав згадувати свою минулорічну подорож до Англії. Він стояв на людній площі перед постаментом людині, що стала символом певних історичних подій.

Здається, його звали Дейв, — подумки порпався в спогадах Ніл.

То був хлопець у футболці й джинсах, із намотаним шматком тканини, що закривав нижню частину обличчя. Він стояв на гранітному краї фонтана посеред скульптур і туристів, що на нього дивились: одні із запалом у очах, а інші із байдужістю. У руці була мініатюрна річ, від якої тягнулися дроти до скроні. Його проникливий і грізний погляд був спрямований кудись далі по вулиці. Вся ця картина навіть через сотню років викликала сильні емоції у тих, хто був знайомий із контекстом.

— Ти, як завжди, невиправний оптиміст, Джеремі. Навіть якби ти відправився у двадцять перше століття, то… — заговорив на фоні ведучий крізь динамік окулярів. Це був уривок віртуозного шоу, добре знайомий Нілові.

— Ну, на світанку тисячоліття все виглядало не так уже й безнадійно, Крісе, — перебив його колега.

— На світанку — можливо, — із сумнівами поступився Кріс. — Але якщо проаналізувати вектор подій з тієї точки в історії, де ми зараз… іноді, знаєш, мороз іде по шкірі.

— Та годі тобі. Часом нам просто треба було до біса багато удачі, щоб не злетіти з котушок, — підсумував Джеремі, розсмішивши Кріса.

— Твоя правда. Отож, продовжуємо прямувати з минулого до сьогодення за ключовими подіями… Що там, до речі, далі?

— Ти сам знаєш, що далі.

— І справді, як я міг забути. Далі ми поговоримо про вже культовий момент в історії, завдяки якому я зараз можу робити багато нераціональних речей. Наприклад, просто розглядати… свою руку. Знаєш, дивовижне видовище, якщо вдуматись.

***

Я завжди припускав, що людство обережно йтиме посередині дороги, оминаючи апокаліптичні небезпеки з фільмів, — роздумував Ніл, мовчки дивлячись у вікно, за яким панувала непроглядна ніч. Більшість пасажирів спали.

Перший етап розвитку ШІ відбувся ще у двадцятих. Потім світ підійшов до Третьої світової, яку ледве вдалося погасити після кількох інцидентів.