6. Хижак та жертва.

Вечірній час, вечірнє диво: зірки сяйво прострілює промінням над дахами колоніальних квартирних блоків, відкидаючи монументальну тінь на яскраві від неону нетрі. Сонний вітер з лінню переступав чистий корвет. Домовившись з місцевими, що проживали неподалік, я відшукав і мийників, і охоронців. Всього треба було запропонувати їм декілька пайків. Я ще раз озирнувся на піднятий трап, переконався, що корабель Дока у безпеці та спокої. Добре. Час рухатися далі.

Першим маршрутом я прийняв рішення просуватися до точки зустрічі з мисливцем та спостереження за здобиччю. Крізь народом спотворені провулки, поміж компактних та незручних осель, через тіні сміттєвих гігантів. Яма з відходами, тунель. Вилазячи зі шлюзу та зачиняючи його, я наштовхнувся на живого робітника, але він настільки був сконцентрований на ремонті двох роботів, що навіть і не звернув уваги на шепіт, що проскочив за його спиною. Впродовж консольного рівня не зустрілося мені більше живих. Лише роботи та дрони. Ті взагалі не помічали мого існування.

Вирішивши не вносити коректив у план Спостерігача, я піднявся у Марджонтр через той-самий шлюз, по якому минулого разу видрався. Візор, налаштований на пошуки тих, хто помітив мене, подав сигнал. Я озирнувся. Нічого і нікого. Лише знайоме неприємне відчуття, що за мною хтось стежить, приклеїлося до серця. Я затаївся у тіні, вставши під гігантською неоновою фрескою. Очі та обладнання моє направилися на пошуки гостей моєї прихованості. У групах громадян Міленіуму та патрулях Легіону правосуддя спостерігалися зацікавлені погляди, але вони не створювали того відчуття. Скоріш за все, мій переслідувач десь сховався. Вдруге.

Я забагато уваги привертаю. Оточуючі нездоровим інтересом заразилися по відношенню до мене. Варто віддалитися у провулок, пройти між блоками та ввійти у необхідний мені. Щойно я зник з поля зору багатьох, стало легше та спокійніше. Водоспади каскадних спалахів неону покривав мені спину та створював довжелезну чорну тінь мого силуету. Попереду, на стіні одного із блоків була намальована галактика, котра світилася білим та синім. Чи то у мене галюцинації, чи я не знаю, що відбулося, але тінь, яку я відкинув, закрила стіну, сховала нашу домівку у темряві. Я закліпав віками, перевірив налаштування візора. Тінь зникла. Позаду мене неонове сяйво, попереду – галактика. Підійшовши ближче до малюнку, на який минулого разу я не звернув уваги, мене спіймала у обійми зірка, пригріла, залоскотала серце лагідним промінням. Приємно, тепло.

Зітхнувши, від того, що доведеться на довгий час відволіктися від красоти, я продовжив рух. Перед входом у квартирний блок я зустрів групу легіонерів, які зупинили мешканців міста та прийнялися обшукувати їх на наявність нелегальної зброї. Зупинився. Треба перечекати у тіні, поки патруль закінчить свою справу та продовжить рух. Хвилин через п'ятнадцять приїхав транспортер. Легіонери завантажили сімох колоністів та покинули подвір’я. Шлях вільний. Сподіваючись, що мене не побачать та не підчеплять до них, я спокійно і мовчки підійшов до дверей, зламав замок та потрапив всередину квартирного блоку. На першому поверсі тихо та спокійно. Лише декілька чоловіків стояли, обговорювали міри, прийняті Легіоном правосуддя через теракт у порту сусідньої колонії. Хоч би це не вплинуло на приліт вченого. Але мене б попередив Спостерігач, вірно?

Скориставшись елеватором, діставшись сорокового рівня, я піднявся на дах квартирного блоку та завмер біля люку у камеру систем обслуговування. Візор оповістив про рух в десяти метрах від мене. Я розігнувся, подивився у сторону, звідки вискочив середнього зросту чоловік у плащі-камуфляторі, під яким він носив сіро-чорний комбінезон з бойовими пластинами на ногах, корпусі та руках. Його спорядження було майже ідентичним моєму, окрім того, що броньована маска була схожа на морду якогось хижацького інопланетного створіння. На пластинах помічалися характерні порізи. Ніби кількість жертв, виловлених ним. А плащ його, під яким сховалися і руки, був значно коротшим за мій. Прикривав мисливця лише по пояс. Він встав в п’яти метрах від мене, завмер. З-під чорної бойової маски почувся викривлений електронний голос:

- Вітаю тебе, учню майстра Спостерігача.

- Я теж радий тебе вітати, - кивнув я тому у відповідь.

- Попрошу тебе перейти на окремий канал. Не бажаю зайвих слухачів. – Я налаштував візор на пошуки каналу, відшукав та з’єднався. – Стежив я за твоїми мандрами у Марджонтрі, - повідомив мені мисливець. Його хижацький голос лунав у мене у вусі. – Як тобі колонія людей, що знищує середу існування навколо себе?

То це він за мною стежив? І чого б це його турбувало моє ставлення до колонії? У нас же є завдання! Добре. Я відповім на його питання:

- Мені здалося, що Марджонтр знищує не тільки оточення, але і самого себе.

- Вірно, - відповів чоловік. – Я Марксіс Дюжом, мисливець із Гільдії. А ти, напевно, Конструктор?

- Так, мене звуть Конструктор.

- Я радий нашому знайомству. Рік тому я слухав історію від мого командира про працю разом з твоїм вчителем, Спостерігачем. Його ідеї, думки все ще посвячені фантазіям по очистці галактики, відродженню істинного людства?

Що? Я його не розумію. Про що ведеться розмова? І навіщо йому це, якщо у нас зовсім інші пріоритети зараз?

- Здається мені, зараз не той час, щоб обговорювати мого вчителя, - спокійно відповідав я. – У нас є завдання.

- Про завдання пам’ятаю. Але перед його виконанням я хочу переконатися, що учень Спостерігача отримав від нього необхідні знання. Хочу знати, чи збирається він їх використовувати? І чи правильно він їх використовуватиме?