4. Сумнівність незмінного.

В’язка та непрохідна темрява. Темрява. І раптом світло. Де я? В лабораторії Дока… Знову провал у пам’яті, знову мене зіштовхнуло у прірву незнання. Я сиджу на столі, де відносно нещодавно прокинувся. На мені моє спорядження, що я відшукав у схованці за координатами Спостерігача. Поруч зброя. Поруч робот, поруч багатофункціональний лабораторний модуль, але Дока не було у кімнаті. Я сидів сам і поки що нічого не розумів. Це вже стає звичкою, неприємною звичкою. Я останнє пам’ятаю, як покидав науковий аванпост, як боровся за життя проти Ісвана Енговера. Я пам’ятаю опік на обличчі. До нього дотягнувшись пальцями лівої руки, я переконався, що все те на Гвістр I-a було правдою, не скаженою грою уявлення.

Двері у лабораторію, що вели у глиб застави, відчинилися. Я прибрав руку від опіку, підняв повний нерозуміння погляд на Дока, що стояв у проході лише в одному білому синтетичному халаті. На кібернетичному обличчі виражалося невдоволення та роздратування:

- Ну? – різко кинув він мені. – Щось скажеш нарешті?

- Скажу, що я не пам’ятаю, як тут опинився, - пояснив я до того, як старий вчений знов щось неприємне видасть у мою адресу.

- Чомусь я так і зрозумів, - спокійно відповів Док. Він підійшов до лабораторного модулю, взяв інформаційну панель у руки та прийнявся тикати у неї. – Твою свідомість відмикає від мозкового центру. У тебе, штучний товаришу, мозок схожий на складний біомеханічний процесор. І у деякі моменти – що я за твою відсутність встиг дізнатися – твоя свідомість переходить у режим “емоційна адаптація”. Впродовж довготривалого навантаження на нервово-емоційний центр відбувається перезавантаження системи. Як я розумію, цей процес має відбуватися циклічно, згідно якогось графіку. Бажано щоденно. – Док підійшов до мене, дав голосову команду лабораторному модулю, щоб той обрав лікувальний інструмент. Вчений намазав мені опік якоюсь прохолодною маззю. – Твій творець дуже геніальна людина. Чим більше я вивчаю тебе, тим більше дивуюсь тим технологіям, що він користувався.

- А що відбувається, коли перезавантажується система? – запитав я у Дока, тим-самим зробивши собі гірше.

- Нащо ти так зі мною? – ткнув вчений мені у опік. Боляче ткнув. – Помовчи. Дай я тобі розкажу. Ти автоматично переходиш у автономний режим, який повинен тебе доставити до відповідної точки у галактиці. Але у моїй астрономічній мапі це просто пустота посеред космосу. Можливо, щось у тій зоряній системі… Поки що не знаю. Але точно можу сказати, що у тебе відбувається збій. На підсвідомому рівні ти маєш прямувати до точки, куди тобі було намічено, а потім приходиш у себе. На зараз це все, мій клонований гість.

- І що відбувається, коли я у такому підсвідомому стані? Що я роблю?

- Очевидно, ти пересуваєшся з точки до точки, - протягнув з дивною інтонацією Док. – Можливо, ти втілюєш якісь сексуальні фантазії. – Зараз він навіть не усміхнувся. З повнотою серйозності проговорив вчений. – Я не знаю, поки що. З твого реєстру багато інформації не витягнеш. Принаймні – поки що.

- Чи може бути таке, що я перебував у такому стані на протязі п’яти років?

- Ти мене лякаєш… З таким мозком, а все рівно ідіот. Звісно, таке може бути. Ми вже переконалися у цьому. З твоїх же слів, з твого ж реєстру ми бачили, що за час безпам’ятства ти літав від планети до планети. Можливо, Спостерігач, який, скоріш за все, займався твоєю розробкою, заклав у тебе якийсь алгоритм на моменти таких збоїв. Не знаю. Тоді чому він зазначив тобі координати, до яких ти все рівно не прямуєш? У цьому варто розібратися. Якщо твій роботодавець буде не проти, я б порадив тобі перевірити зоряну систему по координатам.

Док відійшов від мене назад до інформаційної панелі, наказав лабораторному модулю зникнути у пустоті. Дослівно. Потім він пройшовся по різним точкам лабораторії, щось ретельно шукаючи. Тим часом я намагався усвідомити почуте. Доволі страшним був той факт, що під час такого перезавантаження я мандрую по Міленіуму та ще й чимось займаюся. Якщо нещодавно у свідомому стані я вбив усіх легіонерів на галері, а потім розібрався з найманцями та науковим аванпостом, то я боюсь уявити, на що я здатний під час збою.

- До речі: він вчора мені надіслав нові інструкції, - вирвав мене з роздумів Док. – Я про це хотів одразу ж заговорити, але ти мене відволік своїми провалами у пам’яті. Отже, поки твоя неусвідомлена дупа летіла з віртуалізатором, то ти встиг доповісти Спостерігачу… Чого він собі таке безглузде ім’я обрав? Відволікаюсь. Ти вже встиг йому доповісти, а той – проінструктував мене. – Старий вчений зробив паузу. Я вирішив не втручатися. – Отже, дякуючи тобі, у нас з’явився віртуалізатор. Не знаю, кому дякувати, але притягнув ти майже всі необхідні компоненти для системи. Мені лишається лише деякі матеріали підключити, але то не так вже важко. Складність полягає у тому, що мені не вистачає рук та фантазії – що доволі соромно зазначити при моєму технологічному забезпеченні. Я про це доповів Спостерігачу, на що той відповів, що подібне було ним передбачене. У нього вже все сплановано. Тому, напевно, тобі треба з ним зв’язатися для уточнення свого наступного завдання. Зрозумів?

- Зрозумів, - видихнув я. Він так багато розмовляє. Так довго йде до істини. Чомусь мені здається, що це знущання наді мною.

- Знов завис, синтетичний мій?

- Ні, - коротко відповів я і знову замислився.

Треба зазирнути у девайс та перевірити. Думкою я запустив голограмне полотно, почав рискати. Все було як і минулого разу. Поруч з першим архівом інструкцій з’явився новий. Потрібен час для ознайомлення.