2. Ціна віртуалізації.

“Джерело душі”… Ознайомлюючись з файлами у архіві, я випадково наштовхнувся на доволі великий текстовий фрагмент, який я можу сміливо назвати книгою. В авторстві вказані: Спостерігач, Диктор, Редактор, Конструктор. Я одразу ж пригадав, як мене назвав Док у лабораторії, а також, судячи з перших строк інструкцій: “Конструктор. Фаза-I. 43.12-7.2”, я приходжу до висновків, що дійсно отримав від Спостерігача нове, кодове ім’я. Конструктор. Добре. Я зроблю вигляд, що завжди це пам’ятав та розумів. Я зроблю вигляд, що втратив пам'ять від гібернації. Головне пам’ятати одне – фінішна пряма для мене Кіара. Все, що відбуватиметься зі мною зараз, у більшості зовсім не має значення. Лишається винятком моє життя. Я маю дожити до кінця цих мандрів. А вже потім забути взагалі все, що коїлося зі мною. Ми заживемо у віддаленому і приємному світі. Головне.

Та до чого це я пригадав своє оперативно-кодове ім’я? Так, я побачив його випадково у авторстві книги “Джерело душі”. Я вивчав свій девайс, поки летів на невеличкому корветі Дока, та наштовхнувся на гігантський електронний текст, де було більше сімсот тисяч слів про людяність, людство, свідомість, підсвідомість, їхню роль у розвитку людського сприйняття Всесвіту. Все написане було з філософським підходом: багато метафор, незрозумілих слів, чудернацьких словосполучень. І якщо вірити фактам та правильно їх розтлумачувати, то я теж приклав розум до створення цієї книги. “Все у Всесвіті приречене на смерть. Навіть ті частинки галактики, що ніколи не усвідомлювали свого буття, будуть забуті тими, хто мав здібність запам’ятовувати”… Клянусь усім, що лишилося у мене, я б не зміг і речення у подібному форматі створити. Єдине, до чого я прив’язаний у “Джерелі душі”, то це, скоріш за все, крапки у кінці речень.

Поки що я вимушений припинити читання. Я це робив, щоб відволікти себе від головного, абстрагуватися від моральних проблем. Мене хвилювали та лякали речі, що я робив на протязі майже п’ятьох років, перебуваючи у підпорядкованості Спостерігача. Док казав та бурчав, що у цей час я літав від планети до планети, при цьому на кожній з них довго не затримуючись. Судячи з того, що фаза у плані зараз перша, то я виконував якісь підготовчі роботи, або ж взагалі моя діяльність була спрямована у інший спектр зайнятості. Доведеться мені змиритися з висновками, що поки що ці п’ять років зникли у небутті разом з першою половиною мого життя. Лишається сподіватися, що Док відшукає щось цікаве у моєму реєстрі.

Друге. Я збентежений через теорію мого походження, яку виніс на поверхню старий вчений. Я – клон? Це єдине пояснення дивному технологічному скачку всередині мого тіла? Імпланти у ногах, руках, животі та грудях, шиї та голові. Спочатку вони з’явилися на кістках, а вже потім механізми покрилися м’язами та шкірою. Якщо так, тоді не було у мене ніколи ні батьків, ні родини, ні дітей. Нікого. Я – опустіла пустота посеред темного і нескінченного простору. Якщо правдиві всі ці жарти Дока, якщо я і справді чиєсь наукове досягнення, якщо і не було ніколи першої половини життя, а насправді мене просто вперше ввімкнули на Фестері, тоді я і справді не маю іншої цілі, окрім пошуків методу врятувати життя Кіарі, єдиній причині мого існування.

Третє. Мої взаємовідносини зі Спостерігачем та наші мотиви. Чи можу я йому довіряти? Якщо я досі живий, якщо він допоміг мені втекти з Бестілії та відновити працездатність імплантів, тоді так, але не до кінця. Між нами майже не існує спілкування. Воно одностороннє, якщо бути точнішим. Посперечаюсь, що і раніше він просто відсилав мені інструкції, а я по ним діяв. То як я можу йому вірити, якщо навіть не знаю, хто він такий цей Спостерігач. Я не знаю, які цілі переслідує. Або знав, але зараз не пам’ятаю. Та чомусь здогадуюся, що і раніше він мені не розповідав про себе. Відчуваю, що про роботу над системою віртуалізації свідомості я буду дізнаватися досить мало, якщо сам не запитаю. Та й навіть в такому випадку багато відповідей не отримаю. Навіщо вона Спостерігачу? Невже лише для того, щоб врятувати життя Кіарі? Як в це повірити? Як з цим розібратися? Сподіваюся, що коли виконаю все з першої фази, то у мене з’явиться можливість поспілкуватися зі Спостерігачем. Тоді прояснішають його мотиви, можливо, з’являться причини довіряти.

Четверте. Як я буду все це виконувати? Прокляття! Я не знаю, як я зможу все це провернути. Що ж я такого робив для Спостерігача, що він довіряє мені настільки складну операцію, що навіть у інструкціях пише, що якщо десь відбуваються відхилення від плану, де не зазначено коментарями шляхи коректування, то я маю зробити все можливе, щоб дістати віртуалізатор, не залишивши після себе слідів? Прокляття! Чому я раптово вирішив позабути все, навіть мої психологічні досягнення? Як я зміг перебороти страх перед смертю, якщо зміг ризикувати життям (а я ним стовідсотково ризикував, адже як інакше?)? Як мені вбити всіх вчених та службу безпеки на аванпості Міленіуму, як позбутися найманців-ветеранів? Як викрасти віртуалізатор, замести всі сліди та повернутися живим до Дока? Це взагалі реально? Думаю… Все це реально. Просто я не можу забувати, навіщо я це роблю.

П’яте. Внутрішній конфлікт підійшов до самого плану та того, що скоро відбуватиметься. Я був на базі у Дока, пояснив йому мої дії та сказав, що мені потрібен його корабель. Він вже знав, що мені знадобиться транспорт, але все рівно не упустив можливості познущатися. Взявши корабель, у якому нічого не було, окрім вантажного відсіку, спальної каюти (невеличкого гаманця у вантажному відсіку), вбиральні та кухні (було б спокійніше, якби він був оснащений хоча б якоюсь системою оборони), я завантажив на нього деякі запаси пустотного гравію, пайку для космічної подорожі та відправився до схованки, де знаходяться моя зброя, одяг, інше необхідне спорядження, включаючи коди ідентифікації Легіону правосуддя (як зміг їх роздобути Спостерігач?).