3. Сказ про нове життя.

- Я летів через Всесвіт, хвилюючи часові хвилі, розштовхуючи незримі кордони відсутності контролю. Що я таке? Задавав собі питання я. Навіщо я існую та чому лечу крізь вічно пустий простір? Не знав я, тому і спокою не знав. У спробах відшукати відповідь або тих, що можуть її дати, провів я вічність не одну. Нескінченна нескінченність пройшла крізь мене, у свідомості будуючи перешкоди для розуміння власного буття, природи моєї. Ніхто. Ні я, ні Всесвіт, ніхто. Лишався я без відповіді. Не знаючи цілі власного існування, спинився я у мороці космічному. Зациклилися думки у самотності, немає їм відповіді, блукають вони у пустоті. Навіщо я? Хто я? Чому я? Чи має сенс цікавитися де і коли? Настала криза для душі моєї. Я провів незлічену кількість циклів, завмерши, впавши у сон. Немає сенсу у мені. Немає сенсу у місці та часі. Немає нічого. Пустота. Я. “Я”, яке луни не має навіть. І став я гаснути у холоді незнання, дивне випромінювання йшло від мене. Космос навколо отримував невідомі раніше мені кольори. Моя ціль, Всесвіт? Це вона? Я маю розмалювати пустоту? Хай буде так. Зібравши у серці все емоції та думки, я змусив їх розірвати мене зсередини. І трапився вибух. Енергія моя покрила все. Де був колись кордон простору, там став він розширятися до нескінченності. Немає тепер ні початку, ні кінця. Все має колір, все має сенс. Тепер космос житиме, тепер і я заживу, залишившись навіки його Художником.

- Ходімо, Кем, роботи повно, - штовхнув мене мій старший напарник. – Не слухай його казки про Художника. Нам треба видати групі інструмент та налаштувати роботів.

- Я йду.

День четвертий на Карталеї. Ранок. Прохолодний та кричущий вітер блукав поміж квартирних блоків. Сіро-синє небо, з відтінками блідно-жовтого, розкрилося над нами після темної ночі. Хмари чорні зібралися у здоровенні зграї та блукають зі сторони у сторону. Народ у Дозному давно прокинувся: більшість з них відправилася у шахти, є частина населення, що лишилася у колонії та займається її ремонтом разом з нами. А ще є такі, як отой дід, що вибрався на постамент та голосно розповідає історію створення всього живого. Художник – єдиний бог, що у пошуках сенсу свого існування створив все навколо. Старий так голосно розповідав історію, читав вірші, що це у декого привертало увагу. Колоністів двадцять-тридцять стояли на площі та слухали його. В основному це були такі ж старі люди, які перед смертю намагаються відшукати відповіді на віковічні питання та зрозуміти, у чому був сенс їхнього життя.

Серед натовпу приписався і я, випадково почувши фразу: “Немає у світі ніякої Добродії!”. Мені стало цікаво, чому він вражає, що такої сили не існує. А на виводі вийшло, що він про своїх богів розповідає. Релігійна війна теж йде на Карталеї. Чому я зачепився та довго слухав його? На початку мене захопив його голос та манера. Гіпнотично та епічно. Але робота не чекає. Мені потрібно вернутися до групи, яка займалася ремонтом систем контролю повітряного транспорту. Так, як і на Фестері, на Карталеї теж переважає повітряний транспорт. От тільки пересування на аерокарах заборонено через те, що планета внесена до Помаранчевої зони. Ще одна причина, по якій ми тут, технічна неможливість втілювати в життя такі польоти.

Хоч аерокари – високотехнологічний транспорт, але для координації маршруту, підтримки правильного руху, налаштування повітряних коридорів потрібно немало додаткових установок. Зараз наша група вже другий день поспіль ремонтує контури, які зв’язують коридори над Дозним у єдину транспортну мережу. Це не так важко, не так складно. Завдяки роботам та у більшій мірі фанатичності моїх “колег” робота просувається дуже швидко. За вчора, за мій перший день у Дозному, ми встигли відновити контури у більшій половині колонії. Мені це подобалося. Коли я намагався не звертати увагу на молитви Добродії та постійні вигуки “Хвала Добродії!” або “Ми – Добродія!”, то ротація на Карталеї складала не таку погану картину, як мені здавалося раніше.

Місцеві майже не чіпають нас, намагаються обходити стороною, не заважати нам працювати. Дехто з них у наш бік кидається неприємними фразами, хтось жести тиче нам, але все не так погано, як описував капітан місерікордів, Максимус. Хоча, не буду зарікатися, адже я тут не так довго, ще не встиг ознайомитися з усім навколо. Мені їх шкода. Люди сильно постраждали через повстання. Колонія була зруйнована силами Легіону війни при орбітальному бомбардуванні, потім його добили при висадці та штурмі. Масштаби громадянської війни швидко набирали обертів: торгові коаліції, користуючись низьким соціальним рівнем та важкими трудовими умовами, натравили люд проти Міленіуму. Планету захопили повстанці за два місяці, бо гарнізон майже нічого не міг їм протиставити у кількості. Наступною ціллю у повстанців було від’єднання їхньої зоряної системи зі складу міжзоряної держави, але вчасно з’явився флот та схопив сталевим хватом бідолашну Карталею.

Щоб до кінця усвідомити масштаби війни, нам, братам та сестрам Бестілії, розіслали дані про кількість розбомблених колоній. Зрозуміло, що уцілілих, де збиток мінімальний, доволі мала кількість. Міленіум, скоріш за все в повчальних цілях, руйнував, на звертаючи уваги на людські втрати та фінансові. Та й справді, на що тут їм звертати увагу? Обрій наклав санкції на Карталею. Місцеве самоврядування має право відновлювати планету лише з доходів шахт. Міленіум не стане їм ні в якому випадку допомагати. Робота волонтерських організацій, як от нашої, виняткова і дозволена. Чесно кажучи, не так багато подібних організацій на Карталеї. Лише наша. Теракти, насилля і вбивства являються сусідами щодення, тому мало хто ризикне прилітати на Карталею. Якщо пробудиться таке бажання, то ви просто пригадайте вибух у транспортній колоні неподалік від нашого аванпосту. Якщо чесно, я б записав той випадок та відправив його нашим старійшинам.