1. Альтернативна духовність.

Я – космос у душі, де нескінченні потоки незримих тіньових створінь блукають.

Я – льодяний вирій, у якому синім полум’ям горять душ сподівання – чекають.

Я – кварц, крізь мутну решітку якого смертні дивляться на життя, біль лякають.

Я – вічність, що нею всі безмежні – неуявні, а обмежені – сумні. Всі зростають.

Напис на стіні зруйнованого квартирного блоку на планеті Карталея.

Не існуватиме спокою у ваших прикордонних краях ніколи. Не знатимуть люди там миру та життя буденного. Кожна година – виклик. Кожний день – іспит. Правосуддя – поняття формальне. Закон – немає навіть фундаменту для нього. Критично низький соціальний рівень; нестабільний економічно-інфраструктурний стандарт. Медичне забезпечення не дійшло до тих країв.

І так би і згинули віддалені колоні Міленіуму, якби не люди, яким не все рівно на своїх братів та сестер. Є безліч приватних організацій та компаній, що стежать та допомагають державним поселенням. Хоч рівень життя там не відповідає нормам корпоративних колоній, але важкий труд волонтерів вселяє надію звичайним колоністам. Де темрява – там зводять храм світла; де війни – там рятують душі невинних; де хвороби – там лікують внутрішній світ і тіло. Всюди, де встигають люди з добрим наміром, панує щастя та співчуття.

Людство завдяки подібним організаціям не знижує темпів експансії, але держава не стимулює їх. То ж як довго буде простягатися через космос рука допомоги? Як довго буде у них терпіння та наскільки чисті їхні серця? Від цього залежатиме наше розповсюдження по галактиці. Від їхніх кращих якостей, від мотивації, від полум’я у серцях.

Витяг з “Трактату про емпатію”, Феліп М’Дайк.

Душа моя страждає, біль оточення всмоктуючи.

Я їхній плач сприймаю, всмоктую чорним серцем.

Всесвіт для них сяє, ворогів у пустоту втоптуючи.

Я всі їх муки спіймаю, зробивши себе чужинцем.

Метаморфоза особистості у горе-світі проста:

Людині стають ворожі людяність та співчуття,

Темрява заполоняє їхні світлі душі та серця,

А мозок засмоктує у тин агресії існування.

“Плач по людям…”

Можливо, ніколи не було сенсу у добровільному розмноженні людства. Цей дар – експеримент, що віддали нам Невідомі. Дар – невиправна помилка. Експеримент вийшов з-під контролю; якщо цей контроль взагалі колись був. Просто велика сила, яка створила галактику, не очікувала, що, позбавляючи нас контролю, нас забезпечують неймовірно необ’ємною силою. Настільки потужною та небезпечною, що ми, того не помічаючи, знищуємо самих себе…

Витяг з “Трактату про емпатію”, Аксіміліан Стругец.

Світло у серці, захист для душі, тепло у родині.

Вірно клянуся берегти світло у серці та Міленіумі колоній. Віддано і старанно, усюди та вічно захищати душі людей від кровопролитної темряви несправедливого насилля. Своїм трудом, невпинним натхненням та могутньою ідеєю процвітання людства зберігати тепло у родинах малих і великих.

Моє серце – щит. Моя душа – притулок. Моє тепло – для всіх.

Не знаючи втоми, не відаючи страху, я прикрию серцем своїм постраждалих та слабих, відштовхну від них небезпеку як малу так і смертельну. Ніколи не прожену, ніколи не відштовхну брата свого чи сестру, що не має домівки та поміч потрібна їм. Мій дім – їхній дім, моя душа відкрита для кожного. Всі добрі та привітливі думки я клянуся віддавати всім, кому зможу. Кожного я зігрію та відновлю його моральний стан.

Моє слово – меч проти варварства. Моя думка – корабель, що доставляє мудрість у найвіддаленіші кутки галактики. Моя дія – постійна робота для поліпшення стабільності. Моя мета – підтримка слабких та їх захист. Моя ціль – виживання для людства!

Сенса Бестілії нескінченної Добродії, “LUCEFTTI, PTOTECTON, CALIDDI”

Ранок. Добрий ранок. Де ми? Ми с Кі на космічному кораблі (точніше, переобладнаній колоніальній вітчизні) “Бенефіктія”. Час – 06:12. Я не сплю. Моя кохана ще не прокинулася. Я лежав спиною на металевому ліжку та дивився у доволі низьку стелю. Прокинувся я значно раніше, ніж встановлено у братів та сестер Бестілії нескінченної Добродії. Сьогодні по бортовому календарю вихідний, десятий день тижня. Підйом о сьомій ранку. А прокинувся я приблизно за десять хвилин до шостої. Приблизно, бо я не одразу подивився на годинник. Чому я прокинувся раніше? Хвилююся. Сьогодні ми з Кі будемо зачитувати слова із сенси, ми зачитаємо присягу з “LUCEFTTI, PTOTECTON, CALIDDI”, священного статуту Бестілії нескінченної Добродії та станемо повноцінними братом та сестрою.

І от я лежу, склавши руки на животі. Кіара підперла мене спиною, скрутилася у калачик та бачила солодкі, заслужені, вільні від сомн-стимулятору сни. Я хвилююсь. Чому? Ні, не я не став фанатичним послідовником більш-менш мирної організації, яка начебто виступає волонтерним суспільством та допомагає потребуючим уваги. Ні, я не дивлюся зі схваленням на їхній похід по прикордонним світам Міленіуму. Ні, я хвилююся, бо мені страшно. Кіара настільки захопилася їхньою роботою, пропагандою, настановою, що вірила у їхню благородну місію. Я не впізнавав у ній того цинічного мізантропа, який з підозрою ставився до всього, що хоч якось було зв’язано з Міленіумом. Не впізнавав. Зараз вона жила мрією мандрувати по планетам, допомагати постраждалим людям та… вічно служити у Бестілії нескінченної Добродії.