6. Метелик та аметистові мрії.

Що є сон, а що є правдою? Що є матерією буття, створеною за бажанням нашої думки; і що є думкою, яка залежить від матерії буття? Сон може бути правдою, правда – сном. Життя може будуватися за нашими правилами, може власноруч будувати правила. Де ми можемо володіти безмежною, божественною силою? Уві сні? У реальності? Сон нам не підкорюється. Він – утроба, у якій підсвідомість формує механізм усвідомлення. Реальність – існує по правилам Всесвіту, і ми ніяк не зможемо заволодіти силою більшою, за силу творити у пустоті. Тому для божественного лишається місце лише у фантазії, фортеці – твердині! – нашого розуму. Лише у фантазії лишається місце для того, щоб подумки, у паралельному всесвіті, нашому всесвіті, творити щось своє, лишатися богом. А що як межі фантазії розширити? Що зможе розумне створіння, коли фантазія не обмежена нічим?

Тому лишається мені тільки одне зрозуміти: як відштовхнути від фантазії стіни реальності? Що має відбутися у моєму житті? Що я маю переусвідомити, щоб відшукати початок для боротьби з суворим Всесвітом? Відлік починається. Роздуми киплять. Мозок працює. Пам'ять відчинена для мене. Я відправляюся на пошуки, а разом зі мною і троє мандрівників…

“Джерело душі”, Спостерігач.

Мабуть, сон у людей, котрі працюють у сфері трансляції снів, являється саме тією фазою, коли організм повністю відпочиває. Я не знаю, як правильно пояснити, але, дивлячись на Кіару, котра спала біля мене, мені здавалося, що снів вона не бачить, коли спить. Через свою роботу вона вимушена сновидіння розглядати днями, дарувати їх іншим людям, але власних вона не має, бо не знає, чого в них бажає побачити.

Корабель наш, транспортний зореліт “АСТРАНОРА”, летів через простір космічний у напрямку Обрію. Ми вилетіли десь шість годин тому, а отже, зі слів Кіари: “Нам летіти приблизно дванадцять годин”, ми вже на півшляху до столичної системи Міленіуму. Жінка задрімала десь години дві тому та спала міцно-міцно. Її ніщо і ніхто не турбували. Перед цим її теж клонило до сну, але то були п’ятнадцятихвилинні перепочинки. Тепер же спить Кіара.

Я ніяк не міг заснути, хоч минулої ночі і не мав часу на відпочинок. Від того моменту, як ми покинули дім Луа Нова та відправилися у подорож до Астрарію, ми спинялися на декілька годин у подвір’ї школи, де вчилася колись Кіара, а тепер її менша сестра. Жінка розповідала мені історії з дитинства, на перший погляд – неприємні історії: її ображали, вона не слухала вчителів, з батьками сварилася через уроки… Багато неприємного розповіла рятівниця, але через це вона зовсім не сумувала. Вона навпаки раділа та казала, що якби її минуле було іншим, то і зараз вона б була іншою людиною. А своїм життям вона задоволена, лише час від часу бурчить.

Темнішало над нами. Темно-сіре небо приймало ще темніший тон. Віяло прохолодними вітрами. Я боявся, що може піти дощ, але так його і не дочекався. Над колонією зростали страшенні тіні-монстри, кігті та щелепи яких лопалися об неонові чарівні вогні незлічених ламп, ліхтарів, труб, літаючих автомобілів. Я очікував, що разом зі світлом повинен і звук йти у ногу: люди повинні ожити, розмовляти, кричати, говорити, але на вулицях було тихо. Лише вітер шумів, десятки прохожих неголосно спілкувалися. Можливо, воно було так краще. Спокійніше. Приємніше. Солодше.

Потім її ностальгійне сказання перевелося на звичайне спілкування, до якого я вже встиг звикнути. По більшій мірі це був монолог від Кіари про Міленіум, його культуру, жильців, Епоху неону. Таке відчуття у мене було, що вона просто виливала все те, що тримала у голові довгі роки, бо ні з ким було поділитися. У пізній час володарка синього волосся та очей вирішила замовити квитки до Обрію. Я хвилювався через те, що реабілітацію бажано б проходити з Гройнманом, але не казав цього Кіарі, не заважав їй прокладати маршрут у столицю. Було ще сім місць на ранковий рейс, два з яких вона одразу ж забрала, як тільки побачила цифри.

Після хвилинної паузи ми продовжили блукати по колонії. Я уважно слухав рятівницю, котра присвятила мені довгі речення, зв’язані зі своїм життям (минулим, майбутнім). Цікаво. Її дні цікаві та насичені. Особливо мене зачепила тематика трансляції снів, її роботи. Мені до мрій автоматично додалися фантазії щодо снів. Я б хотів, щоб рятівниця мені щось намалювала. Але про всі мрії, приємні думки, теплі розмови нам довелося позабути, коли річ зайшла про те, що Кіарі потрібно зайти додому та зібрати речі.

Особливо криза зазнала зросту, коли ми прийшли о третій годині ночі до сірих стін двоповерхового дому. Тут про правило світлої ночі ніхто не чув, мабуть. Усюди було темно, моторошно. Через ворота я помітив, що на першому поверсі якесь слабке світло б’ється, виниряє через скло і губиться у темряві вугільного неба. Коли Кіара стояла та розмірковувала, яким чином потрапити у двір та дім, щоб нікого не потурбувати, то замки на воротах відчинилися, на порозі ми помітили силует, довга тінь якого падала перед нами на коліна, бо світло з коридору робить їй боляче.

Коли ми стали підходити до сходин, то почули голос Куена. Батько перелякано та стурбовано просив пробачення у старшої доньки. Вони обійнялися, і на якусь секунду я повірив, що ми ще на деякий час залишимося на Фестері. Вони помирилися прямо на порозі. Венона теж до нас приєдналася та раділа, що донечка прийшла. Але ні… Кіара сказала, що її викликають негайно на роботу. Викликали саме тоді, коли ми вийшли з дому. Післязавтра їй треба приступити до роботи. Вже склали нові графіки через те, що персонал похворів. Вона каже неправду. Адже їй ніхто не писав та не зв’язувався по девайсу. Навіщо? Я не розумів.