5. У новій родині.

Холодною виявилася пустота. Все її, створене по невідомим мотивам Всесвіту, здавалося недоторканим, непізнаним. І зорі, і чорні діри, і планети, і життя… Особливо життя. Навіщо Всесвіту було займатися створенням чогось настільки складного та непідвладного для всіх, окрім нього? Навіщо він розподіляє істот на табори? Нащо дає розум та волю одним, щоб вони могли створити величну цивілізацію, підкорювати космічний простір, а інших лишає підкорюватися інстинктам? Навіщо Всесвіт першим дає таку владу – переписувати створене ним? Хіба подобається йому, коли хтось створює у його пустоті нові світи? Хіба… Можливо, треба підходити до цього питання під іншим кутом, промені якого стануть тягнутися до слів: “А чи Всесвіт винен у тому, що пустота стала наповнюватися?”. Раптом щось інше повинне у створені галактик? Можливо… Та первісне питання не ліквідувалося таким чином: навіщо комусь давати таку владу розумним створінням? Навіщо позволяти їм видозмінювати?

Скоріш за все, питання таке виникає на фундаменті мого особистого характеру та світогляду. Я би точно не захотів, щоб створене мною мало владу керувати силами пустоти. Чи захотів? Це складне питання. Навіть складніше за те, хто створив пустоту…

“Джерело душі”, Спостерігач.

Цей світ по істині чудовий. Куди б я не подивився, мені доводилося завмирати на долю секунди та радіти тому, що ми, люди, здатні таке створювати. Багатоповерхові металеві будинки, літаючий транспорт, транспорт на рейках, одяг, робота. Неймовірна атмосфера оточувала Фестеру. Ліса та люди проживали у гармонії, відносній гармонії, але обидві сторони жили у мирі. Я не до кінця усвідомлював влаштування та устрій всіх механізмів, законів та порядків, та всередині мене смикалися струни думок, що все це ідеально. Краще не стане, гіршим не має стати.

Весь ранок ми провели у Агентстві міграції, монументальній будівлі, яка поєднала у собі безліч служб, як пояснила Кіара. З її ж слів я зрозумів, що це щось наче центра міста, Астрарія. Фестера – планета у Ближньому кільці Міленіуму колоній; Астрарій – одна з колоній на Фестері. Начебто важкого нічого немає, але мені довелося вийняти хвилину роздумів, щоб запам’ятати все це. Поки ми сиділи у холі Агентства та чекали, коли ж нарешті будуть хоч якісь зсуви у моєму громадянстві, то відволікали себе розмовами. Від початку Кіара трохи нервувала та гнівалася, що ми так довго сидимо, але під час роз’яснень вона заспокоювалася:

- Нічого складного у цьому немає, - твердила вона, нахилившись. – Міленіум колоній – міжзоряна держава людей. Кільця – чотири частини, на які вона поділена. Кожне кільце ділиться на світлові сектори, а ті у свою чергу на міжзоряні сектори. Фестера знаходиться у Сенектральному міжзоряному секторі, той у… Ранейському… Ні, Рінайському світловому. Кільце…

- …Ближнє, - кивнув я. – Вірно?

- Правильно. І ти цього зовсім не пам’ятаєш? – здивовано питала Кіара.

- У мене таке відчуття, ніби я цього і не знав ніколи. – Я помовчав якийсь час, дивлячись на натовп людей, який утворився біля приймальні. – Чого не назвати все цифрами? Так було б значно легше, ніж запам’ятовувати складні географічні назви.

- Це не до мене. Але якщо питати мою думку, то ти у чомусь правий: щоб менше запам’ятовувати та краще орієнтуватися, заносити у базу даних, шукати у ній то легше було б все пронумерувати. А з іншої сторони: уяви якби людей нумерували.

- У кожного повинна бути назва… - задумливо промовив я. – Можливо, в цьому є сенс, але для полегшення адміністративних та інфраструктурних питань, було б краще все пронумерувати.

Я навіть і не встиг помітити, коли ми з Кіарою почали так активно спілкуватися. Я не помітив, коли почав такими складними по сенсу словами користуватися. Я не помітив, коли ми стали звертатися на “ти”. Ще у трамваї ми майже ні слова не промовили один одному, а вже біля Агентства, коли я виразив свою зачарованість архітектурою, то Кіара почала розповідати, що і не таке створювала уві сні. Вона трохи розповіла про трансляторів снів, але коли зрозуміла, що я нічого не усвідомив зі сказаного, то почалися пояснення. Ми багато годин сидимо, розмовляючи, у холі та чекаємо, поки товариш Гройнмана возиться з моїм громадянством та чипом. Часу у нас вдосталь. Ось так розвивалося наше спілкування від уроків до дискусій.

- Воно у таких питаннях, - продовжила Кіара говорити про нумерацію, - скоріш за все, має цифрові назви. Десь у адміністративних питаннях все показано у цифрах, навіть назви планет, населених пунктів, імена громадян. От тільки для нас все воно має своє ім’я. Ми ж не якісь роботи. Для нас кожна назва має асоціації. Приємні чи неприємні. Погоджуйся, що летіти на планету Смерть ніяк не захочеться. А от якби вона називалася 7431-к, тоді б це не викликало ніякого страху. Так само і з приємними назвами.

- Твоя думка цікава, - погодився я з Кіарою. У всього повинна бути своя назва, щоб викликати спогади… Приємні чи неприємні. Страшні та навпаки. Імена. – А хто мене назвав Кемом?

- Я дала тобі таке ім’я. І прізвище теж я вигадала.

- Воно щось значить для тебе?

- Мого дідуся так звали. А прізвище просто взяла з голови. Якщо тобі не подобається ти можеш змінити.

- Здається мені, вже запізно щось змінювати. Та й не хочеться мені. Я вдячний тобі за порятунок. Мабуть, завдяки тобі я вдруге народився. – Я поміркував над словами. У мене виник лише один висновок. – Нехай ім’я моє буде дане тобою.