1. Міленіум неонових сновидінь.

Майбутнє. Нам же нічого не відомо про те, що повинно трапитися, вірно? Ми не знаємо, скільки мільйонів витків сюжету буде опісля однієї-єдиної нашої дії? Тоді з якою впевненістю ми можемо казати чи планувати, що будемо робити через п’ять хвилин, годину, завтра? І що, власно кажучи, означає це повне містики слово – “майбутнє”? Чи можемо ми вважати, що майбутнє може характеризуватися лише відносно нас? Саме те, що відбувається з нами, а не у Всесвіті, називатиметься в такому випадку майбутнім. Тому значення того, що відбудеться немає сенсу приписувати до націй, цивілізацій, космічних рас. У кожного своє майбутнє. Ця політика діє і на минуле. Немає минулого у цілих рас, лише у індивіда. Час діє лише відносно окремої свідомості…

Магнус Неурон, “Роздуми про Час та Простір”.

Ми стали на порозі нової ери, мої товариші! Від тепер і назавжди наш народ стає володарем Чумацького шляху. Жодна інша міжзоряна держава не досягла подібних успіхів! Ми створили цілу планету! Не просто планету, а рай для людей! Так, ми для цього знищили інші планети, зовсім непридатні для життя на них, але їхній матеріал пішов у вірне русло! Ми можемо змінювати галактику! Ми можемо підкорювати закони природи! Ми підкорюємо зорі, космос, все навколо! Ми – володарі Всесвіту! І так буде завжди! Щойно ці планети та зорі стануть для нас затісними, то ми розпочнемо експансію інших галактик! І так до тих пір, поки людська нога не ступатиме всюди!

Даміан фон Гвіздерін Перший, консул Міленіуму колоній, атлант Обрію.

Пустота. Темрява. Тиша. Спокій. Зорі. Тисячі зірок на фоні вічної холодної пустоти. Корабель вийшов з гіперпростору у галактичний кисіль, і радість від скорого прибуття у рідне гніздечко влилася у серце Кі. В блакиті її очей відбивався блиск; в душі розгорталося щастя, що нарешті у неї стало часу навідатися до батьків. Нарешті довгоочікувана відпустка. Нарешті буде час відпочити, поспілкуватися з ріднею, зайнятися улюбленими справами, а все тому, що на якийсь час вона забуде про роботу.

Кі насилу відвернулася від інтерактивного ілюмінатора. Не тому, що їй хотілося подивитися на решту пасажирів, а тому що її відволікли доволі голосні розмови поруч: гуділи сусіди, обговорювали зовсім нецікаві для неї питання – вибори у Міленіумі колоній. Через сорок днів розпочнеться фінальний тур, і тоді оберуть того, хто буде панувати у столиці над людською міжзоряною державою – консула Міленіуму та атланта Обрію. Дівчина, через що соромно їй не було, навіть не знала прізвища переможців у минулому турі. Її не дуже хвилювала політична сфера, хоч як би нестерпно вона намагалася просочитися у її особистий простір. Набагато більше Кі турбувалася через роботу та ту можливість відпочити, яку вона довго вибивала собі.

Щойно тихо собі сказавши: “Не переймайся. Міленіум ще не одне тисячоліття простоїть!”, Кі повернула себе очима та душею до прекрасних космічних видів у ілюмінаторі. Інтерактивному ілюмінаторі: всі зображення у ньому нереальні. Мандрівниця натиснула на кнопку, зображення змінилося на темно-зелену туманність. Густу, непроглядну, прекрасну. Ніби ізумрудний пил, яким дмухнули їй у вічі. Але все це не може бути правдою. З тієї відстані, на якій летить їхній корабель, неможливо побачити туманність. Та все ж таки інколи у цих ілюмінаторах є можливість побачити планету, поруч з якою вони пролітають.

Дуже добре, що Фестера, ботанічно-аграрний світ, на якому виросла дівчина, знаходиться відносно недалеко від Обрію, столиці Міленіуму колоній. Якби її батьки мешкали у просторах Афінських світів, тоді б подорож проходила у гібернаційній капсулі. А так вона може радіти хоча б інтерактивним видам у пасажирському міжзоряному лайнері.

“Як же раніше люди подорожували?”, - подумала Кі. – “Багато тисяч років тому вони вимушені були проводили багато незлічених днів у громіздких кораблях, долаючи космічний простір з надзвичайно малими швидкостями. Мабуть, під час довготривалого мандрування у закритому просторі їх турбували настілки дивацькі філософські питання, що вони втрачали глузд… Тепер же ми маємо можливість між зоряними системами подорожувати за години. І я цьому рада, бо якщо б мені довелося більше дванадцяти годин терпіти політичні дискусії, мій мозок теж скипів би!”.

“А ще… Кожного разу, перебуваючи на космічних кораблях, я задаюсь собі питанням: як люди раніше подорожували без штучної гравітації? Мені всього декілька разів за все життя вдавалося побувати у невагомості. Я себе зовсім некомфортно відчувала. Як тоді, покидаючи планети, вирушаючи у довгий шлях, люди терпіли відсутність гравітації? Я зараз дивлюся у ілюмінатор та спостерігаю прекрасні мрії, але насправді там, за стінами, балками, каркасами, обшивкою корабель, невідчутно для мене, обертається навколо своєї осі. Є штучна гравітація, яка допомагає пасажирам витримувати довгі подорожі. А як же тоді люди трималися? Зараз вони божеволіють у Міленіумі, а тоді, напевно, зовсім здорових глуздом не було…”

І ось вона… Дівчина перетнула поглядом пасажирів та відправилася далеко вліво. У ілюмінаторах навпроти з’явилося зображення блакитної планети-неньки. Фестера. Вона вже недалеко. Вже скоро вона блукатиме по лісам, шукаючи собі місце для малювання та читання. Дуже скоро вона зустрінеться з батьками, сестрою та братом. Від цих радісних думок у неї мимоволі прояснилася усмішка. Нарешті менше стресу, менше зазіхань на особистий простір, менше колег, клієнтів, начальства, проблем, хаосу, шуму, стресу, стресу, стресу, стресу…