2. Прокляття білої вакцини.

Мережа спогадів. Мережа забутих хвилин. Мережа почуттів. Мережа втрачених мить. Мережа снів. Мережа стертих наносекунд. Мережа родин. Мережа дітей. Мережа онуків. Мережа небес. Мережа життя. Мережа мене. Мережа. Я. Мережа. Я. Мережа. Хто? Мережа. Мережа спогадів. Мережа забутих років. Мережа почуттів. Мережа втрачених днів. Мережа мрій. Мережа фантазій. Мережа стертих годин. Мережа бажань. Мережа мотивацій. Мережа стимулу. Мережа мене. Мережа. Я. Мережа. Я. Мережа. Де? Мережа спогадів. Мережу не пам’ятаю. Мережа почуттів. Мережу не відчуваю. Мережа снів. Мережа вбитих сновидінь. Мережа життя. Мережа десятиліть. Мережа років. Мережа днів. Мережа годин. Мережа хвилин. Мережа секунд. Мережа миті. Мережа мене. Мережа. Я. Мережа. Я. Мережа. Коли? Я? Спогади? Почуття? Сни? Родина? Діти? Онуки? Небеса? Життя? Я? Я? Я? Хто? Спогади? Роки? Почуття? Дні? Мрії? Фантазії? Години? Бажання? Мотивація? Стимул? Я? Я? Я? Де? Спогади? Почуття? Сни? Сновидіння? Життя? Десятиліття? Роки? Дні? Години? Хвилини? Секунди? Миті? Я?! Я?! Я?! Коли?!

Ідентифікація спогадів. Ідентифікація почуттів. Ідентифікація снів. Ідентифікація генеалогічних  зв’язків. Ідентифікація життєвого шляху. Ідентифікація мрій. Ідентифікація фантазій. Ідентифікація мотивацій. Ідентифікація стимулу. Ідентифікація…

Синхронізація… Синхронізація… Синхронізація…

МЕРЕЖА

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

СИНХРОНІЗАЦІЯ

ОНОВЛЕННЯ

ПРОБУДЖЕННЯ

Я розплющив очі. Аерокар. Білий салон. Приємна обстановка. Я не один. Я сиджу на передньому місці пасажира. Геслер сидить на місці пілота. Напарник дивиться у вікно, потім переводить погляд на інформаційний девайс. Він там щось перевіряє. Потім Геслер переводить погляд на мене:

- Знов засумували, детективе? – спитав він з усмішкою.

- Я заснув? – поцікавився я у нього, намагаючись згадати, як я провів ранок. – Ми на патрулюванні?

- Так, детективе, - кивав напарник. – Схоже, вам зле. Приймали вранці препарат?

- Звісно, приймав, - відповідав я. Згадав! Я вранці дивився на пейзажі 44-го району, любувався красою. Потім відправився у дільницю, потім зустрівся з Геслером, ми пройшли на нараду. Лейтенант поставив купу завдань. Нагадав про те, що нам потрібно перевірити картки ретронів. Сьогодні вівторок. Нарада у вівторок? Я втомився, схоже. Тому і заснув під час патрулювання. – Так, приймав, - через десять секунд повторив я.

- Ви аж занадто солодко спали, детективе. – Напарник знов відволікся на інформаційний девайс. – Я вам заздрю. Але смію нагадати, що вчора ви ледве встигли передивитися всі картки, а сьогодні ще жодної не глянули.

- Знаю, Геслере. – У мене чомусь болить голова. Я не можу зрозуміти чому. Раніше на таке ніколи не скаржився. А зараз пульсує десь у потилиці. – Я пам’ятаю. Я вже приступаю.

Так, це перша точка маршруту. Я звірився з годинником. 09: 35. Я спав більше півгодини, якщо все вірно підрахував. Скільки я встигну передивитися карток ретронів за двадцять п’ять хвилин? Мабуть, не дуже багато. Мені заважатиме біль в голові, котра змушує час від часу заплющувати майже на хвилину очі. Вони у мене пекли, сльози виступали. Краєм ока я дивився на Геслера. Схоже, він не помічає, що мені зле. Чому мені зле? Невже я захворів? Радіаційна чума? Ні! Нею ніхто не хворів за останню тисячу років. Забудь про це! Забудь! Тоді що ж це? Можливо, тиск підвищений. Можливо…

- З вами все добре, детективе? – поцікавився у мене Геслер. – Щось ви мене сьогодні лякаєте.

- Схоже, - голос мій був слабкий та неспроможній говорити, - я вчора десь простудився на патрулюванні.

- А імплант? – продовжував розмовляти зі мною напарник. – Він мав би в такому випадку вам повідомити, що ваш стан погіршився.

- Мав би. – Я взяв у руки інформаційний девайс. Відкрив силою думки вкладку “AURORA”. Начебто… все добре. Всі показники сині, морально-психологічний стан у срібній смужці. – Все гаразд, - прокоментував я побачене Геслеру.

- Але щось вас все рівно турбує, детективе, - відмічав мій вираз на обличчі напарник. – Можливо, з імплантом щось трапилося?

- Та ні. Якби щось було не так, я б побачив інші показники на інформаційному девайсі. Скоріш за все, я втомився. Напевно, вже час відправлятися у відпустку.

- А ви ще не були в цьому півріччі, детективе, так?

- Не пам’ятаю, щоб я колись згадував про відпустку. Тепер вже точно треба. І куди ж ти мені порекомендуєш відправитися?

- У дільниці сьогодні казали, що на Тера-Секунда збудували новий обсерваторій, з якого відкривається вид на всю галактику. При ньому є розважальний комплекс з усім потрібним для вдалого відпочинку, детективе. Я впевнений, що вам там сподобається.

- Хм. – Я замислився на хвилину. Тера-Секунда. Це не так вже й далеко від Тера-Редіта. Але чомусь я все рівно відчував дискомфорт від думки про відпочинок за межами рідного світу. – А щось про місцеві курорти чув?

- Ні, детективе, - відмахнувся напарник. – Я останню відпустку провів на космічному полісі біля кілець Сатурну. Збудували прекрасний комплекс. Побільше б таких. – Він помітив, що я найменше зацікавлений відпочинком поза Тера-Редіта. – Не знаю, детективе. У вас для цього є інформаційний девайс.