Нова зміна та експерименти, частина 2.

Так за подібними викликами пройшло пів дня. Аритмії, стенокардія напруги, гіпертонічний криз, алергічна реакція. Поки що навіть дивно, профільні виклики. Подивимося, що буде пізніше. Поки сиджу з кавою на курилці та думаю, що робити. Тварини тваринами, але ж це не все. Що ще Том мав на увазі? Може якийсь стихійний дар? Було би прикольно творити блискавки чи вогонь, ти пориви вітру. Може можливість бачити та говорити з духами? Може телекінез. А хто зна. Як би це перевірити? 

Мда, перевірив називається. 

— Ало, Оксанко, що там? Мг, йду. - ну само собою новий виклик. Перелом шийки стегна під питанням. 14-й поверх. Ох, моя спина. 

Не люблю я такі виклики, бо, як правило, це самотні хворі, в яких немає родичів в місті або живуть на іншому кінці міста і їх доводиться носити бригаді разом з сусідами, в інколи лише бригаді, бо сусідки мають позицію "не моя проблема, самі спину рвіть". Але не цього разу. Тут навіть молодша, аж 49 , гм. 

Знову віу-віу до адреси, одразу з собою шини, щоб не бігати зайвий раз. То я раніше наївний був, мов глянемо спочатку, що там, в потім вирішимо, чи треба їх, чи ні. Отак десяток разів побігати між поверхами по шини і назад, то і розум на місце стає, одразу розумієш, що не потрібно так робити, краще одразу взяти.

З язиками через плече і задишкою, наче набряк легень, стоїмо біля дверей, відкриває сусідка

— Доброго дня, це екстрена медична допомога. Що у вас трапилося ?

— А що, не видно, що я впала?!! - ой-ой-ой, знайомий голос. Десь я його вранці і маршрутці від вусатої дамочки чув. А, точно, вона. Невже карма існує? Ну точно, лежить посеред зали в позі помираючого бегемота. 

— Доброго дня ближче. Як це Ви, пані, так необережно?

— Ти?!! Пішов геть звідси, хамло! Геть! Ой, погано мені, ой серце болить, приберіть його, ой-ой, люди добрі, що ж це робиться?!! - мг, театр одного актора.

— Шеф, що сталося? Ви її знаєте? - Оксанка одразу зрозуміла, що щось не так і по очах бачу, що випитає. 

— Ні, все так. В маршрутці вранці зустрілися, вона мені підробором взуття хотіла з 46-го зробити 48-й розмір, щоб я краще плавав, але тільки по колу. От я і побажав приємного дня.

— Ірод! Це все через тебе! То ти мене прокляв! - і залишала ніжками, як немовля. Ага, отже точно не перелом, але синець на стегні є. Це що ж я, подумки побажав, щоб вона гепнулася і це сталося? Та ні, не може бути. Ладно, потім розберуся. 

— Пані, заспокойтеся, будь ласка та дозвольте нам провести огляд і надати допомогу. Як би мені не подобалося слухати ваш неймовірно чарівний голос, але підозра на перелом шийки стегна це серйозний виклик. - звісно ж, його там немає, але потрібно трішки пограти. 

— Та робіть вже що-небудь, чорти прокляті!! Я скаржитися буду і до вечора ви вже тут працювати не будете!

— Боже, це неймовірна новина. Я впевнений, що Ви з задоволенням це зробите, але давайте після огляду. - тааак, крепітація відсутня, вже добре, видимої деформації стегна немає, рухи збережені в повному обсязі, симптом прилиплої п'яти негативний, стопа не ротована. Так, гематома на шкірі є, але то поки несуттєво. Активні та пасивні рухи в колінному та гомілково-стопному суглобах збережені. Ну, добре, що все добре, звісно ж. - Пані, на перший погляд ознак перелому я не бачу, але детальніше можна буде говорити після рентгену. Ви згодні на госпіталізацію? 

— Як я, по-вашому, до машини доберуся? 14-й поверх, я на ноги стати не можу, ліфт не працює! Ви точно Іроди, смерті моєї хочете!! Ой, болить, не можу!!

— Вас ніхто не змушує спускатися самостійно. Попросимо про допомогу сусідів та перехожих і знесемо Вас на ношах до машини, а там по приїзду, завеземо в лікарню на ношах. Зараз знеболимо і поїдемо. Ви згодні на госпіталізацію? 

Хрюк за спиною сповістив, що Ксюша вже не може стримувати сміх від усієї бурі емоцій на обличчі нашої пані. Як вона мене ненавидить і хоче задушити, але не може, бо хто ж допомогу надасть? 

— 180/90 тиск, шеф. Що будемо колоти? - ледь стримується, а плечі аж тремтять. 

— Хм, прийнято. Ну то що, пані? Лікуватися єхаємо? Чи відпочинете вдома? - стільки фальшивого співчуття в голосі, що аж сам ледь не повірив. 

— Тільки в обласну лікарню і нікуди більше! Я вам не довіряю. Ти Ірод, точно мене кудись завезеш!!

— Ну не їдемо, то не їдемо. Колего, - Оксана вже наготувалася. - дві таблетки Каптоприлу під язик і Кетолонг внутрішньовенно. І візьміть, будь ласка, підписи про відмову від госпіталізації. 

— Прийнято, шеф. - ох, очі блистять. Ну "любимо" ми таких скандальних пацієнтів. 

— Андрій Іванович, не могли би Ви віднести шини назад? Ми за пару хвилин будемо. Я поки допишу документацію. 

— Ай!! Що ти твориш, проклята?! Куди ти голку пхнеш?!! Чому так боляче?!! Ойй, Іроди, вбивають!! Людоньки добрі, допоможіть!! Вааа!

Через пару хвилин матів, істерик і посилання нас подалі з відмовою надавати будь-які підписи, ми переговорили з сусідкою та дізналися, що увесь під'їзд її не любить. То ж ця добра пані, сусідка в сенсі, надала нас власний підпис, як свідок того, що хвора відмовилася від госпіталізації та потихеньку пішла додому. 

Вже на вулиці стоїмо куримо та під регіт колег розповідаю, як зустрів цю пані та як ми прощалися. Не встигли сісти в машину, як вже надійшла скарга. Диспетчер подзвонив. Ну ну, нічого, я все красиво опишу, ги-ги.

А далі буде весело.