Нова зміна та експерименти.

Як тільки-но за мною закрилися двері квартири, я з полегшенням видихнув. Досі не віриться в те, що зі мною подібне сталося. Магія, містика, розмови з тваринами,  ще один таємничий дар, кіт-провідник. Якби мені таке розповіли на виклику, я би з вірогідністю майже у сто відсотків ставив би діагноз "Дебют шизофренії, галюцинаторний синдром" і активно пропонував би госпіталізацію. Мда, наздогнали тебе твої книжки, Віталику. 

Погляд на екран телефону - шоста тридцять ранку, два десятки пропущених від Юлі, ще більше смс з вибаченнями, проханнями зустрітися і погрозами прийти на підстанцію та влаштувати істерику. Ох, святий турнікет, ну за що мені це? Так, я теж винен, що так зреагував, але нам потрібен час відпочити одне від одного. Я слабо себе контролюю, якщо розізлитися. Хоч вивести мене з себе вкрай важко, але стає дуже страшно, коли це стається. Страх перед собою, щоб не натворити чогось такого, про що можна шкодувати. Вже в ліфті надрукував смс: "Все нормально, переговоримо особисто через пару днів за чаркою чаю в мене. Я наберу.". 

Чомусь в мене сьогодні було передчуття, що день пройде вкрай весело. 

Ну, я не помилився, на виході з будинку ледь не зіткнувся з сусідкою, яка вигулювала собаку. Знаючи її паскудний характер, вирішив швиденько пройти, доки не отримав порцію прокльонів в спину. А ні, отримав. 

— Господи, забери мене вже куди-небудь, як вона мене дістала. - пролунало за спиною сумним басом. 

Пів секунди на повернутися - ну точно, німецька овчарка з безмежним сумом в очах сиділа біля будинку, доки ця с.. кхм, сусідка шукала ключі. Само собою, якщо кричати комусь в спину, то для чого тримати двері? 

Подумки побажавши нещасному успіхів, побіг на марштурку. І, звісно ж, ледь вскочив. Ну куди в такий час пенсіонери їдуть?! Для чого такі здоровецькі сумки?! Правильно, поставити мені на ногу треба, куди ж ще?! Не встиг відкрити рота, як іншу ногу прострелило болем. Та бл.!! Погляд вниз - звісно ж, чиясь ніжка 40+ розміру каблуком прямо на палець. Спокійно, спокійно, ти капібара, ти втілення дзену.. 

— Чоловіче, приберіть свою ногу!!! Вам не видно, що мені стати ніде? - господи, оце фальцет. - совість би мали. 

Вдих, видих. А ні, до біса, накопилося забагато. 

— Вибачте, красуне, але мені нікуди. Ви ж бачите, що марштурка повна. Але, якщо Вам справді тісно, ви могли би свої 130 кілограм щастя спробувати вмістити в тролейбус, він позаду їде. - і мила посмішка.

— Ах ти хамло! Як тобі не соромно?!! Та я тебе..

— Роздавите? Будь ласка, дуже прошу. Мені вже настільки все набридло. А ще кожну зміну з такими ж незадоволеними працювати.- Ооо, як почервоніла, гіпертонік ти мій. - Ой, може вам таблетку? Ви так почервоніли, в у вашому віці за тиском треба слідкувати. - ну я взірець ввічливості. 

— Щоооо?! В моєму віці?! Мені 32 всього!! - який ультразвук, а пасажири аж давляться від сміху.

— Ой, справді? Щиро прошу вибачення, мене трішки ввели в оману ваші пишні вуса та борідка, тим більше передні золоті зуби. Ой, вибачте, будь ласка, ще раз, моя зупинка. Всього найкращого, пані! - вибух сміху наповнив марштурку та я з веселою посмішкою пішов до кав'ярні по дорозі на підстанцію. Щоб ти гепнулася на рівному місці, я би з задоволенням послухав твої істерики по приїзду. 

Дрібниця, а приємно. Насолоджуючись табачним димом по дорозі до магазинчику кави та випічки, я в навушниках слухав Металіку та кайфував. Боже, сонячний липневий день, краса. 

Невеликий магазинчик з неймовірною випічкою та кавою вже маячить на горизонті. Обожнюю його. Щодня з 7-ї до 19-ї тут працює Аліса, висока, струнка, чорноволоса з синіми очима (ну точно лінзи) красуня. Завжди позитивна та повна енергії. Відчуття, що в приміщенні навіть світліше, ніж надворі, наче вона сама випромінює м'яке сяйво. 

— Привітики, красуне! Радий тебе бачити. Мені як завжди, - нарешті щира посмішка, ну не можу я не посміхатися, коли її бачу. - і шматочок Наполеона. 

— Оооо, яка зустріч, скільки не бачила і ще би стільки не бачила, ахаха. Як ти? Що нового?

— Та потихеньку, он кота завів вчора. Для чого - не знаю, прибився, а виганяти не хотілося, - не скажу ж я, що він чи магічний, чи просто занадто розумний та ще й те, що я його розумію. 

— Кота? Ти? Віталь, не лякай мене, ахах. Не повірю. Покажи фото. - сині очі так і палають недовірою.

— Гей, май совість, які фото? Аліска, я тобі хоч колись збрехав? А, мені ще трубочку порахуй, будь ласка. Так, оту зі згущеним молоком. - прийом чесних-пречесних очей було відпрацьовано в розмовах з керівництвом до автоматизму. 

— Не збрехав, але все одно не віриться. Я ж не перший рік тебе знаю. Ти не прив'язуєшся. 

— Завжди має бути час для змін, ти не гірше за мене це знаєш. 

— Ладно, щоб ти був здоровий, забули. Тримай, з тебе 135 грн. Готівка?

— Картка, - приклавши телефон до терміналу, протягую з посмішкою трубочку їй. - тримай, я ж знаю, що любиш. 

— Дякую тобі, Віталику. Знаєш же ти, як робити дівчині приємно. 

— Звісно ж знаю, красуне. Диплом масажиста теж маю, ахах. 

Так за розмовами пройшов час і вже 7:20, потрібно бігти, перевдягатися і приймати зміну. 

—Так, сонечко, бу радий тебе бачити, але поспішаю. Дякую за каву, побачимося. - швидкі обійми через стійку, поцілунок в шоку і на роботу. 

В нас на підстанції дві бригади на добовому чергувані, хоча мало бути три, але людей не вистачає, тому працюємо доба через дві. Дикий графік, але нічого. 

Добре, що хоч машини більш менш обладнані, а не як на попередньому місці роботи. Не підстанція, в ціла станція, 17 машин на район, з яких повністю обладнані функціонуючою апаратурою менше половини. Неприємно. 

— Оксанко привіт!! Сумка, машина готові? - обожнюю її лякати. Щоразу так тихенько підходжу і як ГАВ на вухо. Ахах, ніколи не набридне. 

— Віталік, щоб тебе закреп пробрав! Дай покурити по-людськи, до зміни ще 20 хвилин, іди бери планшет і наркотики, сумка готова, чекаю машину з мийки. Привіт Іванович. - махнула водієві. Ой, брешу, вже не водій, а екстрений медичний технік.