Подив і нові відкриття.

З веселими думками про святих зомбі та злих зубних фей пішов відкопувати з рюкзака форму, все ж таки треба випрати, бо дехто вирішив, що виблювати на мене кров'ю при шлунково-кишковій кровотечі, це прикольно. Добре хоч останній виклик був. 

Доки машинка влаштовує речам кругосвітню подорож по пральному барабану, готую на завтра їсти, знову ж на добу. Все по-простому - борщик, сальце, гречана каша з засмажкою та і добре. Кавовий автомат є, тому все ок. Хоч так, хоч так вночі не їм. 

Наспівуючи веселу мелодію про злого стоматолога з подивом почув у вікні "о, мати моя кішка, як же це неймовірно пахне". Все би нічого, от тільки вікно то в мене не біля дерева. Воно, як би сказати, на сьомому, в біса поверсі. Витріщившись на гостя ледь не перекинув на себе сковорідку з засмажкою, але схопився вчасно.

- Ти що, дурню шкіряний, робиш?! Ти ж зіпсуєш це все, - Аааааа!! Швидка!! Псих бригада!!! Сюди!! В мене глюк в гостях!!! - тим більше я голодний. 

- Т-т-т-ти г-г-говоришш?!!! - йо, аж шкільні роки згадав, коли сильно заїкався.

- Ну ти ж говориш, то чому мені не можна? - якби кіт міг потиснути плечима, то точно зробив би це, натомість він зіскочив на підлогу у відкрите вікно, звідти на стіл біля плити, - справді неймовірно пахне. Тобі не казали, що ти добре готуєш?

- Ем, послухай, я то не проти гостей, але тебе нічого не дивує?, - чомусь мене почало трішки відпускати. 

- Ні, а повинно? Ти нічого не маєш проти гостей і ось я в гостях, ми розмовляємо, як і мають вести себе гості. Поміть, інтелігентні та розумні гості. 

- Кіт. Розмовляє. - де мій Галоперидол?

- Тю-тю? Всі тварини розмовляють, тільки люди нас не розуміють. Пам'ятаєш ваші посиденьки в лісі вчорашні? - ліниво махнувши хвостом цей нахаба розлігся на столі. 

- Ну? - закралися підозри. 

- Гну. Так от, ти ж не думаєш, що ліс це просто скупчення дерев та кущів? В кожному лісі, річці, озері, полі є дух хранитель. В нашому випадку це лісовик Семенович. Не питай його ім'я, воно все одно невідоме. Просто Семенович. От вчора ви і зустрілися. 

- Та не зустрічався я ні з ким, тим більше з лісовиком. Таке я би запам'ятав. - кому я брешу? Взагалі нічого не пам'ятаю. 

- Справді? І лисицю з малими не пам'ятаєш? - хитро прищурив очі кіт. Бляха, здається він посміхається. 

- Яку ще ли.. - і тут, наче спалах, в голові пронеслися вчорашні спогади. Ліс, лисиця, струмок, укус. Стоп, поправка - розмовляюча лисиця. - припустимо. Отже час їхати на травмпункт, робити щеплення від сказу.

- Дурень шкіряний! Я кому про духа хранителя казав? Ти компотом вуха миєш і там вишневі кістки застряють, раз глухе таке?!

- Досить тобі кричати, наче тебе вшістьох гвалтувати збираються, я чудово все чую і на нормальній гучності, - і справді вухо заклало. - заради святого кардіографа заспокойся і розкажи, за яким бісом мене гризнули?

- Пень ти вільховий, хоч і лікар і маєш бути розумним. Це втілення лісовика. Магічної істоти. Уточнення - одне з багатьох можливих втілень. Нагородили тебе подякою, даром розуміти тварин і ще одним сюрпризом, але про це не скажу, сам дізнаєшся. Більше сказати не можу, заборонено. 

- Я так розумію, шеф лісовий хвоста накрутив і до мене поштарем відправив? - могутність піднятої мною брови виражала увесь скептицизм до цієї ситуації. 

- Я тобі зараз вухо відкушу, негіднику! Та ти знаєш, хто я?! Та я..

- Ні, не знаю, бо ти не розповів, а слухати вихваляння мені нецікаво. - так, я сьогодні взірець ввічливості.

 Набридло вже ту маску носити, досить. Он приклад з Юльки братиму. Як я казав? Наглість - друге щастя. 
Якби цей нахабний гуртожиток для бліх якимось чином міг пригрозити мені кулаком - точно би це зробив, а так лише іскри з очей, тьфу. Може навчити його матюкатися? А то "негідник", якось навіть ніяково. 

- Так, чудовисько, це все дуже цікаво, але як тебе хоч звати? 

- Як назвеш, так і буде. - невдоволення, як і не було. Дивні дива. Але не подобається мені ця фраза, ой не подобається. 

- Я щось не сильно зрозумів. Це що за товстий натяк на тонкі обставини? 

- А ось такий - наказом Семеновича я делегований тобі, як напарник і провідник в наш світ. - тааааак, де мій нітрогліцерин? 

- Стоп! Без цигарки не обійтися, - швидкий рух пальцями, спалах і гіркий дим дряпає гортань. - фух, воскрес. То ти хочеш сказати, що ти тепер залишаєшся зі мною без моєї на то згоди? Тобто мене просто поставили рак.. кхм, перед фактом?

- Ну, сила в тебе тепер є, сам теж можеш розібратися, але і порада магічної істоти може допомогти. - знову моя могуча брова виражає скептицизм. - добре, просто істота, все одно коти живуть у двох світах. 

- Читав про це. Ну дар спілкування з тваринами ок. А друге це що? - перевіримо удачу. 

- Не скажу, заборонено. Та і якби можна було, то не сказав би. Сам здогадаєшся. - удача підвела і сьогодні ця дамочка не в настрої. 

- Мда, не одне так друге. То я всіх живих істот зможу розуміти? Ну, типу, іноземні мови я не знаю, а кажу за тварин та комах. 

- Саме так. То що, хазяїне, даси ім'я?

- Хм. А дати тобі можливість обирати можна? - ну будь ласка, не хочу я задумуватися.

- Ні, лише тобою дане ім'я.

- Хм, новий головний біль, звідки не чекали. Томом будеш. Влаштовує?

- Так, господарю, - він аж вуха притиснув від емоцій, а хвіст так і крутиться. 

- Стоп. Перше, що ти маєш запам'ятати на всі свої кошачі життя - ніякого "господарю", тільки по імені, тільки на "Ти".

- Я не можу, так же не.. - сердитий погляд, відпрацьований на сотнях викликів, дає про себе знати. - добре, Віталя, я зрозумів.

- Молодець. А тепер план на сьогодні - ми їмо і далі кожен займається своїм, мені завтра на роботу, потім розберемося .