Зустріч та пікнік.

Через годину ми вже були в ліску за містом, де нас чекала медична братія. Знайомтесь - майже мого зросту худощавий, наче глист - Сашко, лікар анестезіолог. Гуморний хлопчина, чорноволосий з настільки темно-карими очима, що дівчата від них не відводять погляду, чим він активно користується.

 Поряд середнього зросту дві сестри близнюки - блондинки Іра і Катя, алерголог та терапевт відповідно, з неймовірно насиченими очима, стрункими фігурами та ногами від вух, чим теж активно користуються, забираючи хлопців у свої сітки. На перший погляд абсолютно одинакові, але варто придивитися, у Іри є дві родимки на шиї, в у Каті інший розріз очей. 

О, ось і Дмитро, на відміну від Сашка невисокий, як Юля зростом, кругленький з добрим обличчям та завжди з життєрадісною посмішкою, підпільна кличка Зефірка, наш хірург. Ось і вся наша весела шістка. 

- Усім привіт, смертні, - настільки в'яло махнути рукою треба ще постаратися. - як воно нічого?

- О, майстер дзену, пофігізму та "не чіпайте мене". Чого такий замучений? Як життя? - Сашко, як завжди, рот йому закрити зможе тільки Зефірка, нитками, міцно

. 
- Життя проходить по мені верхи. Подякувати цій малій заразі, не дала поспати, в мене була пекельна доба. 

- А щось цікаве було? Розкажи. - Боже, Кать, змилуйся.

 Є в мене відчуття, що їй місце на швидкій. З ентузіазмом і блиском і очах слухає цікаві історії з викликів, але до заїкання боїться вигляду крові. Парадокс. 

- І що ти хочеш почути? Реанімація була, синдром відміни у наркозалежного, шизофренік з загостренням бігав у дворі між будинками голий, ледь спеленали. 
- Прикольно. В мене бабка з деменцією у відділенні, відв'язалася та побігла по відділенню, розмахуючи сечовим катетером.

Вибух сміху оголосив нашу компанію та ми потихеньку пішли шукати місцину для пікніку, розповідаючи різні випадки. 

Хвилин через десять дійшли до чудової поляни, облаштованої кимось для посиденьок. Сподіваюся нас не проклянуть за те, що ми тут посидимо. 4 колоди по квадрату, в центрі місце для багаття, навколо декілька кущів ліщини. Рай, одним словом. Ну і по класиці дівчата пішли займатися нарізками, хлопці по дрова, а я почав налаштовуватися на чаклування з кашею. Поки нарізаються овочі, фрукти, "нарізаються" коньяком майбутні жертви моєї чарівної страви, починаємо чаклувати. 

Весело палає багаття, тихо грає музика, помірно готується каша, а я потихеньку поринаю в думки. Хоч я і не компанійський, для вигляду невдоволено бурчав на Юлю, але я радий і вдячний, що вона мене сюди витягнула. Мимовільний погляд їй у очі і я розумію, вона знає, про що я думаю і посміхається своєю яскравою посмішкою. 

Хм, розклеївся ти, дядьку, час збирати себе до купи, а то так недалеко і до людяності і почуттів, а я дуже цього не хочу, щасливе минуле, нічого не скажеш. 
Раптово чиєсь блондинисте, майже біле, волосся падає мені на очі і запах хвої вдаряє у носа. 

- Іро, чого тобі? - підіймаючи погляд догори відкладаю ложку від казанка і легко торкаюся її лоба- ще не готово. Бери дівчат до купи і зберіть, будь ласка, ліщини. Так горіхів хочеться, а відходити не можна.

- Бука ти, Віталік, - і дмухає мені у вухо. Гррр, покусаю. - але ок, заради твого шедевру що завгодно.
- Ха, слава богу, а то я вже злякався, думав, не дай Боже ви мене цінуєте, а не кашу. Фух, відлягло. 

Легкий ляпас по голові дав зрозуміти, що мене почули. Посміхнувшись, закурюю нову цигарку, знову дивлячись у багаття. 

Післязавтра знову на добу виходити, знову кислі морди керівництва, скарги хворих, яких відвезли в ургентну лікарню, в не в ту, яку вони просили. Пояснювальні за ці скарги та інший маразм. Хех, нічого не змінюється. Опа, знову хвоя. Очі вліво, ну точно, Іра з горіхами у загорнутій по самі груди майці (Боже, дай мені витримки) із хитрою посмішкою. 

- Тримай, Гризун свої горіхи, - і головне ж підійшла, торкаючись животом мого плеча. - скоро там?

- Вже все, нехай під кришкою настоїться хвилин десять і можна подавати, - казан, казан, казан, я сказав, погляд тільки туди. - не увесь коньяк ще випили? Куховару залишили?

- Та ми тільки пляшку роздавили, ще 5 є, але Катюха вже весела і не знає, чи танцювати хоче, чи каші, чи тебе на танець.Кха, щось мені дим не в те горло пішов.

- Що? Я тут яким боком?

- Ти не капібара, а кріт, такий же сліпий. Не бачив, що вона з 5 курсу на тебе голодним поглядом дивиться?

- Іро, ти чудово знаєш, що я не готовий до стосунків і не хочу їх. Можливо з часом ми з нею про це поговоримо, але точно не зараз. 

- Може вже час відпустити її? Стільки років пройшло, - Іра сідає поряд, обіймаючи мене за плече і хвойний запах грає з новою силою. - врешті-решт, ми ж поряд.

Ні, досить. Я не хочу цього згадувати. 
- Так, стоп. Ти алерголог, а не психіатр, тим більше каша готова - гайда їсти. Ей, православні - ходь сюди! 

По її погляду я зрозумів, що ми не закінчили, але я не хочу псувати цей день спогадами. 

Ложки аж заторохтіли по тарілках і задоволене чавкання рознеслося по лісу. Ну в хто би сумнівався? Пшоняна каша на салові та з цибулькою, та з двома збитими яєчками, та з маслом, та домашнею тушонкою. Та вибачте мене, тут би мало хто встояв, все ж таки я трішки гордий. 

- Ну що, за зустріч? - Сашко, не звертаючи увагу на залишки каші не підборідді завзято підняв пляшку Aznauri та всі розсміялися. Так, не дивлячись на те, що через нього можна спагетті зливати - настільки худий, їсть він за трьох, а от Юля.. та як так?! Повна з горою миска і вже пуста? Після такої гори млинців? Все, край. Перейменую в телефоні на "Терміт" і хай вгадують, хто мені телефонує. 

Коли за розмовами четверта пляшка дійшла кінця всі сіли навколо багаття, підкидаючи в нього гілки, та просто насолоджувалися. Нікого не турбував сморід цигарок, не зверталася увага сутінки. Іра задрімала у Дімки на плечі, Катя дивилася у вогонь, Руда лягла на колоду, закинувши на мене ноги, а я увімкнув Lake of Tears і насолоджувався атмосферою.