Акт 1: Брати - Близнюки

   "Сім'я - це зовсім не список, хто кого народив"

                                         ☠️   ☠️   ☠️

                                       Сцена перша

   Ніколо стояв посеред кімнати, яка вибухала атмосферою неземного напруження. Його зіниці, затягнуті темністю, ледь сприймали присутність двох сестер перед ним. Він відчував, як пахне смертю, ніби таємничі аномалії тліли в повітрі навколо них.

   Перед ним стояли дві красуні - Розе та Реві. Розе, з її золотистими локонами, виглядала, наче ангел, що впав на землю, але її очі, як чорні діри, свідчили про щось незвичайне, щось зовсім інше, що ховалося за її бездоганною зовнішністю. Реві, молодша і таємнича, мала усмішку, яка створювала темряву навколо, але від неї виходило щось таке магічне, що хвилювало самі нитки душі хлопця.

   Він стояв там, в центрі цього місця зустрічі двох світів - життя та смерті. За кожним рухом, за кожним словом, він відчував, як тонкі нитки влади тягнули його до цих дівчат. Їхня присутність змінила атмосферу, перетворивши прості приміщення на санктуарій, де межа між реальністю та потойбічним світом стиралася до непевності.

   І в той момент, під тінню загадкових пахощів, Ніколо зрозумів, що його життя назавжди змінилося. Його доля переплелася з долями Розе й Реві, унікальний трикутник містичних сил, який обіцяв непідвладну магію та темні таємниці.

- Над вами зараз є серйозна загроза смерті. - сказавши це, Данте дістав з свого портфеля свічки.

- Що це? - запитала у нього Розе.

- Це - ритуальні свічки. - відповів він.

   Ніколо розклав перед собою ритуальні свічки. Його руки трохи тремтіли, але він не коливався в своїй меті. Запаливши свічку, вогонь набував живого виразу, полум'я мерехтіло в темряві кімнати створюючи ілюзію, наче віконце до потойбічного світу.

   Через танцююче полум'я хлопець заглянув в інший бік реальності, в загадковий і містичний світ, який зваблював його своїми таємницями. І там, по той бік межі, його очам відкрилося страшне видовище.

   Чудовисько витягнуло свою морду з глибини потойбічного простору, вибігло на світло, яке екстрасенс створив свічкою. Його шкіра була спекотною та червоною, переплетена зігнутими рогами та їх зловісним блиском. Великі гострі зуби сяяли в ночі мороку, як зброя, готова розтрощити все, що стане на його шляху. Він перетворився на чорного, високого та кудлатого чоловіка з довгою, брудною бородою яка діставала до підлоги.

   Серце Данте стрибнуло від страху, коли він спостерігав за зловісним чудовиськом, що пливло назустріч сестрам. Воно мало на собі знаки темряви та печатку загублених душ, що викликало холодний піт на шкірі. Кожен його крок надавав землі тяжіння, немов вона сама смертельною силою притягувала його.
  
- Якийсь кудлатий чоловік прийшов. - промовив він до сестер.

- Так? - Розе перелякано обернулася навколо і знову глянула на Ніколо.

- Є загроза з його боку. Саме через цього духа, Реві часто хворіє, він просто викачує з неї життєву енергію. - повідомив хлопець.

- Я називаю його Домовик. - посміхаючись сказала Реві та почала бігати по кругу навколо Данте.

- Це однозначно не домовик. - відповів він зупинивши рукою дівчинку.

- Чому? - запитала вона.

- Бо вони не роблять таких речей.

- Яких таких?

- Не забирають життєву енергію з людей. - Ніколо відійшов від сестер та пройшовся по колу із свічкою. - Так, давайте подивимось, звідки взагалі це береться.

- Що ти робиш? - промовила Розе, її голос прозвучав перелякано та приглушено.

- Мені потрібно зрозуміти як воно проникає... Принесіть усі дзеркала які є в будинку.

   Дівчина з впевненістю кивнула головою, її очі виражали рішучість та врівноваженість. Вона зрозуміла, що потрібно діяти швидко і ретельно. Звідусіль у кімнаті почали з'являтися маленькі дзеркала, які вона принесла з інших куточків будинку.

   Кожне дзеркало було ретельно розміщене на столі, створюючи враження, ніби вони відображають не тільки реальність, але й потойбічний світ, що стояв за закритою завісою. Розе знала, що ці дзеркала можуть бути ключем до розв'язання загадки, яка оточувала їх. Тим часом Реві лише спостерігала за цим незвичним процесом.

   Данте підійшов ближче до дзеркал та поглянув на них через полум'я свічки.

- У мене відчуття, що в цьому будинку є портал і він запускається саме через дзеркало... Але це не вони.

- Це всі дзеркала які я змогла знайти. - сказала старша сестра.

- У цьому будинку живе ще хтось, окрім вашої сім'ї? - сказав екстрасенс та поглянув на стелю.

- Так... - тихо промовила Реві.

- Якась стара жінка... Хто це?

- Це наша бабуся, кімната її там. - Розе вказала на другий поверх.

- А чи можна зайти до її кімнати?

- Звичайно.

- Не йдіть! - почала протестувати дівчинка. - Ця стара карга ще має поплатиться за те, що наробила! - від її голосу у Ніколо та Розе волосся стало дибке.

   З кожним словом, що лунало з Реві, страх пронизував кожен куток кімнати. Він викликав ледь помітні відтінки холоду, проникаючи в серця присутніх. Цей голос був відтворений настільки голосно, що кімната здавалася неспроможною витримати його потужний вплив.

   Вимовлені слова мали тембр чоловічого голосу, але вони не належали цьому світу. Вони звучали як відлуння з потойбіччя, незрозумілі та жахливі. Слова проникали у свідомість слухачів, як онімілі метелики, розносячи холодні мурашки по шкірі.

- О, а це дуже погано. - на диво спокійно сказав Ніколо.

- Погано? Це жахливо! - відповіла Розе з тривогою у голосі. Її руки легко тремтіли, а вираз її обличчя віддавав занепокоєння та безпорадність. Її золоте волосся ледь розсипалося по її плечах, а очі виражали змішані почуття страху.

- Так це жахливо. - швидко погодився із нею він.

- Чому ти не здивований? Ти чув колись, щоб маленька дівчинка говорила як якийсь серійний маньяк?! - дівчина висловила своє здивування злегка дратівливим тоном.