Прокляття 1: Пікова Дама

   Елінд, 2004 рік. Шістнадцятирічна Розе Айворі усе життя була завзятим скептиком. Привиди, духи, прокляття, та інша містика, на її думку, лише людські вигадки і нічого більшого. Такої ж думки була її молодша сестра, тринадцятирічна Реві.

   Однак віра, а точніше не віра дівчат у містику однієї ночі раптом розвіялась.

                                         ☠️   ☠️   ☠️

Розе покинула класну кімнату, де її шкільний день був наповнений нудними уроками та одноманітними завданнями. Дівчина відчула полегшення, коли крокувала по коридору, підійшла до своєї шафки та скупотіло зібрала свої речі.

   Підходячи до виходу, Айворі зупинилася і задумалась на мить. Вона згадала про спортивний будинок, про який розповідали однокласниці. Ніколо - старшокласник, який мешкав там, був відомий як "екстрасенс" та займався дивними речами. Але, її подруги сказали, що він може допомогти дівчині і її сестрі.

   Зайшовши на задній двір школи, школярка побачила старий спортивний будинок. Він був занедбаний й виглядав залишеним. Дівчина відчула страх, але зібрала волю в кулак та крок за кроком наближалася до входу.

   Коли вона ввійшла всередину, то відчула пахучі нотки старого дерева і затухлості. Розе оглянулася навколо та знайшла сходи, які вели на другий поверх. Вона піднялася по сходам і відчула себе зовсім самотньою.

   Піднявшись на другий поверх, вона знайшла двері з написом "кабінет екстрасенса". Айворі відчула себе нервозною, але все ж протягнула руку до дверей і натиснула на кнопку дзвінка.

   Через декілька хвилин двері відчинилися і перед Розе стояв високий хлопець, що видався їй неймовірно таємничим. Він був зростом приблизно сто вісімдесят, його коричневе волосся було зібране ззаду у високий хвіст, що спадав на його плечі. Школярка відчула сильний, концентрований погляд його очей. Праве око хлопця - було зеленим, глибоким і містичним, ніби воно могло заглядати прямо в душу. Але ліве око вразило її - воно було яскраво - червоним та здавався залитим кров'ю.  

   Він був одягнений у все чорне - чорну футболку, чорні джинси й чорні чоботи. Його вбрання створювало враження містичності та загадковості, і він здавався Розе зовсім не таким, як інші її одноклассники.

   Ніколо стояв перед нею зі складеними руками та спостерігав за дівчиною з глибокою зацікавленістю. Погляд хлопця був сталевий й зневажливим, але водночас зібраність та міць, що випромінювались з його суті, змушували Розе відчути непізнане ще раніше почуття, що вона навіть не могла описати.

- Ти щось хотіла? - запитав він, його низький тон голосу змусив дівчину завмерти.

- О... Ем... Я... - вона розхвилювалась.

- Якщо нічого, то йди. Ти мені заважаєш. - сказав хлопець та закрив перед нею двері.

- Е?! - школярка ще раз натиснула на кнопку дзвінка, і тримала доти доки за дверима не почула звуки незадоволення.

- Що хочеш? - двері відчинилися але Ніколо виглядав роздратованим.

- Ти ж Ніколо Данте? - у відповідь хлопець закивав головою. - Мені потрібна твоя допомога! - вигукнула Айворі.

- Ну і? Що тобі треба?

- Можна зайти? Я все розкажу.

- Заходь. - хлопець пройшов в глиб кімнати, Розе пішла за ним.

   Він сів за письмовий стіл, який стояв посеред кімнати ближче до вікна, і вказав їй на диван. Дівчина сіла.

- Хто тобі порадив звернутися до мене? - запитав він.

- А? Мої однокласниці...

- Добре, викладай сенс справи.

- Ммм... Ну... Моя сестра і я в біді! Розумієш сталось дещо страшне, а потім раптом хрясь, бряк - шмяк, жахіття і ось з цим потрібно розібратися! - випалила дівчина на одному видиху не підбираючи слова.

- А якщо детальніше?

- Вибач, зараз все поясню... Чесно кажучи...

- Почни краще з себе. - запропонував Ніколо.

- Мене звуть Розе Айворі, я навчаюсь в десятому класі...

- Імені було достатньо. - перебив її Данте. - Отже, що сталося? 

                                          ☠️   ☠️   ☠️

   І хоча минув вже рік, Розе зберегла у пам'яті кожну деталь нічних подій, наче це трапилося щойно. Згадуючи першу ніч, вона описує, як прокинулась від дивного відчуття, що за нею стежать. Коли дівчина відкрила очі, вона побачила одягненого в лахміття чоловіка, високого, два метри зросту, волохатого, мав чорні очі і виглядав дуже лякаюче.

   Пізніше, Розе знову побачила загадкового нічного гостя, і цього разу вона змогла розгледіти його краще. Вона детально описує його зовнішність, але її слова пересікаються з почуттям страху, якого не можна позбутися. Він високий, настільки високий, що здається неба не вистачає для його зросту. Його волосся створює враження, наче воно оживає, і плутається навколо його обличчя, наче хоче його прихопити. Але її очі зупиняються на його очах - вони чорні, зібрані вузько, майже як у кота, і наповнені чимось жахливим і містичним. Вона не може знайти слів, щоб описати цю жахливу зовнішність, яку вона бачила перед собою.

   Третю ніч Розе зважилася закрити очі, щоб забути про свої страхітливі видіння. Але коли вона знову відкрила очі, страх пронизив її тіло, бо вона побачила, як цей чоловік вже стояв не біла дверей, а біля її письмового столу. Розе закричала, розбудивши батьків, коли світло було включене, загадкового нічного гостя вже не було поруч.

   Тривога зростала з кожною наступною ніччю. Вона почула, як хтось дихає за її спиною, хоча нікого не було поруч. І коли вона оглянулась, то побачила ту саму жахливу морду чоловіка, який сперся на край ліжка та дивився на неї.

   Розе дізналася, що її молодша сестра Реві теж бачила цього загадкового чоловіка, ще до того, як він з'явився перед нею. Кожної ночі Реві боролася з болем та конвульсіями, і лікарі не знайшли причину її страждань, а лише підсилювали їх полегшення дорогими препаратами.   

                                          ☠️   ☠️   ☠️

- В останню ніч, коли цей чоловік приходив до Реві, вона втратила свідомість і її відвезли до лікарні. Я чула, що у тебе є незвичні здібності. Будь ласка, допоможи... - відчай був відчутний в голосі дівчини коли вона промовила останні слова.