27

Анатолій стояв над лікарняним ліжком, де лежала зв’язана Лариса. Тускле світло лампочки падало на її чоло, миготіння апарату, який відслідковував її тиск та серцебиття, навівав похмуру атмосферу. Найдорожча палата в їхній лікарні, котра була оснащена максимальним комфортом, ексклюзивне ліжко із найліпшим матрацом, дизайнерські меблі, з апаратом контролю температури та вологості повітря. Вишукані занавіски та картини в палаті не могли позбавити повислої атмосфери над хворою жінкою, яка час від часу приходила до тями в здоровому глузді.

Біля тумбочки стояв велетенський букет білих хризантем. Квіти були улюбленими як Лариси так і Аліси. Баляєв старший стояв непорушно, він сам не знав, навіщо він приніс цей букет сюди, навіщо надав найліпшу палату. Навіщо колишню дружину лишив в своїй лікарні, і сам особисто контролює її стан.

Чоловік відчував розгублення, не знав як розповісти правду доньці за матір, як приструнчити норов власної матері, яка пхає носа в життя його доньки. Клопоти витягували з нього сили.

Тихій скрегіт дверей не привели Анатолія до тями, вир думок його повністю затягнув.

— Все налагодиться, — тихо прошепотіла Інна, доторкнувшись до плеча чоловіка. — Рано чи пізно.

— Я не чув як ти увійшла.

— Ти моєї присутності не помічаєш кілька хвилин, — вуста жінки розтягнулись в м’якій посмішці.

— Вибач мені за це.

— Не вибачайся, — схиливши голову на його плече, Інна обняла Анатолія. — Я все розумію.

— Вона щасливиця була б, — без заздрощів сказала Інна, дивлячись на Анатолія, — якби обрала вірний шлях.

— Я завтра все розповім Алісі. Ми домовились зустрітись після роботи.

— З тобою піти?

— Я б дуже хотів, але думаю це розмова між батьком і донькою.

— Як скажеш.

— Ти не ображаєшся?

— Звичайно ні, ми з стобою далеко не підлітки.

— Дякую за розуміння.

Анатолій ніжно доторкнувся губами до чола Інни, дивуючись власній сліпоті, адже Інна була поруч весь час а помітив він її лише зараз.

***

Для Аліси здалось не абияким щастям прийти на роботу в нових брендових джинсах та сорочці, які Дарина люб’язно купила. Незважаючи, що сьогодні, вона йшла на роботу двадцять сім хвилин пішли – ранок був сповнений позитивними емоціями. Одяг додавав впевненості, смачна кава з улюбленої кав’ярні, яка на диво була біля житла Сандера. Ранішня розмова з Владилавом, для Аліси була особливим еліксиром для хорошого самопочуття. Дарина не лише вислухала, вона допомогла в котре зняти тяжкий вантаж з душі Баляєвої, вивільнити весь накопичений негатив і все розпочати з нового аркуша.

Баляєва випромінювала щастя, яке було помітно неозброєним оком. Навіть гора папок, які потрібно було розкласти по алфавіту та даті, не засмутили її. Стукіт в двері привернув увагу.

— Так-так, заходьте.

— Я тобі допомогти, — промовила Тамара, закривши за собою двері, тримаючи при цьому в руках чималий ящик з папками. — Інна Леонідівна попросила архів посортувати разом.

— Здається тут роботи на весь день. Проходь.

— Щось хороше сталось? — ставлячи коробку на стіл, запитала Рувінова, спіймавши здивований погляд Аліси, відразу додала: — навіть мене засмутило, що сьогодні весь день потрібно буде витратити на архів. А ти прямо світися від щастя.

— Дещо змінила погляди на ситуації.

— Помітно.

— Так говориш, ніби це погано.

— Та ні, я за тебе рада, — щиро зізналась Тамара. — В мене,  ну зовсім настрою немає, ритись в цьому архіві, — дівчина ліниво сіла на стілець, свердлячи поглядом ящик, мов він міг від цього зменшитись або взагалі пропасти. — Я б ліпше перерахувала тисячу людей з малими лейкоцитами, аніж виконувати прохання Рой.

— Сприймай це, як досвід для самовдосконалення.

— Не віриться, що ти мені поради даєш, — Тамара демонстративно закотила очі. — Як би мені це хтось сказав в минулому, я б не повірила. Хі ба що, якби це був якийсь спір на кошти.

— Ти відкривала хоч одну папку з архівом?

Аліса проігнорувала сказані слова Тамари, в деякій мірі вона навіть була з нею згідна. В минулому, Баляєва ніколи не подумала б, що буде спокійно розмовляти з Рувіновою, маючи при цьому токсині стосунки з її рідним братом.

— Ні, а що там?

— Відкрий, і побачиш.

Тамара хутко дістала папку, яка потрапила до рук і відкрила. Кілька хвилин вона поглядом бігала по сторінці з текстом туди-сюди.

— Інна Леонідівна не говорила, що тут цілий скарб в цьому архіві.

— Думаю, вона це навмисне. Я коли відкрила папку, не менше тебе була здивована. Для новачків – це безцінні знання в майбутній практиці. Я тут дещо почала… — Аліса зробила паузу, сумніваючись, чи варто пропонувати Рувіновій співпрацю. — Приймеш участь?

— В чому?

— Архів в лабораторії ведеться з тисячу дев’ятсот дев’яносто другого року, наша лабораторія унікальна і єдина для всієї України. Я подумала, що було б дуже добре мати одну єдину базу, де будуть зібрані різні випадки патології. З препаратів можна зробити мікрофотографії, що будуть слугувати таким собі атласом для новачків. Уяви лише, настільки збільшиться ефективність досліджень, якщо кожна лабораторія в Україні матиме доступ до цієї бази. До того ж можна додати благодійний внесок, побажанню. Отримані кошти відправляти онкодиспансеру або ж на закупівлю нової техніки.