26

— Ми можемо поговорити? — спокійно промовив Максим.

Голос Шевченка був спокійним, без натяку на невдоволення а його пропозиція не викликала у Аліси відчуття примусовості. Тіло Баляєвої покрилось мурахами, серце пришвидшило ритм. Вона тверезо розуміла, погоджуватись не варто, бо добром ніколи такі розмови не закінчуються, з іншої сторони їй, як і всій жіночій частині планети потрібно було поставити крапку над і.

Декілька хвилин вагання здавались вічністю в пеклі. Виправданням її погодження на бесіду з завідувачем, був лише Владислав, заради нього в першу чергу Аліса мала вирішити всі свої колишні проблеми, щоб минуле не заважало майбутньому.

— Зараз буде слушно?

Три слова, які дались Алісі вкрай тяжко. Зберегти маску байдужості вона б не змогла, навіть якби дуже цього хотіла.

— Так, цілком.

Для Аліси, Максим сьогодні був інакшим, інша манера поведінки, мовлення, навіть рухи. Його грудна клітка здіймалась від глибокого і рівного дихання, як завжди ідеально випрасувана медична форма, яка йому дуже личила і підкреслював чоловічу статуру. Легка щетина і нова зачіска робила Максима чарівним. Парфум – єдине що лишилось не змінним.

— В мене не багато часу…

— П’ятнадцяти хвилин, буде достатньо. Поговоримо в кабінеті, чи кудись пройдемось?

— Кабінеті ліпше.

— Тоді ходімо.

З боку не було нічого дивного, підлегла йде поруч біля свого начальника, але чомусь Аліса цьому придавала інакшого значення. Їй було не комфортно, вона відчувала незрозумілу провину, ніби це вона скоїла зраду в їхніх стосунках яких по факту не було. Коли двері кабінету закрились, вантаж думок почав тиснути Алісі.

— Насправді, я не знаю з чого було б правильно розпочати, — першим заговорив Максим, він нервово підійшов до власного стола, упершись, ніби це могло йому слугувати опорою при розмові. Шевченко ловив погляд Аліси, але все було марно. — Я незрілий підліток, який вів себе ганебно. Дорослі чоловіки себе так не ведуть.

— Рада, що ти це розумієш.

— Аліса, — Максим вимовив її ім’я по-особливому, — зі мною таке вперше. Я не маю інструкції, де все розписано, чого і скільки додавати. Я дорослий чоловік, для якого страшно закохатись.

— Зупинись, — голос Аліси затремтів. — Не говори більше!

Максим зробив кілька кроків на зустріч, коли ж побачив як дівчина відступає зупинився.

— Вислухай мене до кінця, будь ласка.

Аліса кивнула, але при цьому тримала дистанцію на відстані з Максимом.

— Мені тяжко було самому усвідомити, що ти мені подобаєшся. Гірше було усвідомити, що ця симпатія перетворюється в щось більше. Простіше було ігнорувати свої почуття, вдавати, що нічого не має. Простіше втекти до бабусі в село, де не працює зв’язок і взагалі там все відрізано від всієї міської метушні. Цей час дав можливість все обмізкувати, зрозуміти, що ти для мене важлива. Дай мені шанс все виправити!

— Я не хочу нічого виправляти. Давай все залишимо як є.

— Я не вірю твоїм словам.

— Це твоє право.

— Ти уникаєш мого погляду.

— Ти зробив мені боляче, це нормальна реакція. Ти очікував іншого?

— Так!

— Цікаво, що саме?! Що я буду чекати тебе, поки ти подорослішаєш і все обміркуєш? — голос Баляєвої знову тремтів. — Ти думаєш одному тобі страшно закохуватись, проявляти свої почуття?! А тепер ти повернувся, і просиш дати тобі шанс… мені не потрібні токсичні стосунки.

— В нас з самого початку було все шкереберть! Я визнаю, що помилився. Поведінка справжнього бовдура.

— Твої п'ятнадцять хвилин закінчились.

— Ти зараз серйозно?

— Цілком. В нас нічого не вийде. Я рухаюсь далі, і тобі також раджу.

— Причина у Владові?

— Ні. Причина в тобі, — сказавши це, Аліса вийшла з кабінету відчуваючи гостру потребу в сигареті.

***

Сьогоднішній день був для Баляєвої не просто безкінечним, а справжнім пекельним котлом, в якому не було ні початку, ні краю. Їй хотілось обійняти Владислава, вдихнути його аромат парфумів, відчути себе в безпеці. Сандер володів неабиякою енергетикою, просто знаходячись поруч біля нього, і все здавалось не таким важливим, тяжким чи ж похмурим. Аліса в котре впевнилась, що Владислав саме той хто їй потрібен, але ж все-таки серце билося як навіжене, коли поруч був Максим. За ці відчуття Аліса себе не навиділа, гірше за все, що з цим вона не могла нічого вдіяти.

Розум Аліси обирав Владислава, але серце скакало при одному лише погляді Максима.

По закінченню робочого дня, Баляєва з полегшенням видихнула, коли вийшла на вулицю. Нічне морозне повітря було по-особливому сьогодні їй приємним. Вона ніколи не звертала увагу на нічний Київ, на незлічену кількість палючих ліхтарів, на міську метушню, на перехожих які чомусь ходили парочками. Життя текло бурхливо, в той момент коли Аліса відчувала, що грузне в болоті, з якого ніяк не може вилізти.