23

В неділю здавалось все місто взяло вихідний, невластива тиша та спокій царили на вулицях Києва. За вікном пустилися пластівці кришталево-білого снігу, який повільно все вкривав своєю білосніжною ковдрою. Мерехтливі гірлянди та новорічні мелодії доносились практично з кожнісінького закладу в Києві, від чого настрій відразу подвоювався автоматично у відвідувачів.

Останнім часом, для Аліси стало неймовірним задоволенням прокинутись ранком та відвідати нову кав’ярню. Неабияка аура закладу діяла заспокійливо, Алісі потрібно було не багато: сісти біля вікна, насолодитись запашною кавою, снігопадом за вікном, свіжоспеченим круасаном та новою книгою. Такий собі невеличкий недільний ритуал, що рятував від жахливих думок про двох чоловіків, які в буквальному сенсі застрягли в її думках, приносячи душевне хвилювання.

Баляєва забула про здоровий сон, втратила нормальний апетит, схудла. Звичайно вона розуміла, те що з нею коїлось, не нормально, але і виходу з цього кошмару вона не бачила, або ж не хотіла. Владислав був за тисячі кілометрів, Аліса лиш споглядала його світлини в мережі, не наважуючись навіть натиснути на «лайк», не говорячи про повідомлення чи дзвінок. Вона також облишила спроби зв’язатись з Максимом. На додачу, цього разу навіть недільний ритуал був порушений, запрошенням на яке Алісі зовсім не хотілось відповідати згодою.

Бабуся ніколи нічого не робила просто так, це Баляєва-молодша засвоїла з дитинства. Якщо врахувати недобрі наміри Людмили і взагалі ставлення, то очікувати від зустрічі чогось хорошого було б повною дурницею для Аліси. Відмовити вона також не могла, тому набравшись духу, дівчина переступила поріг невеличкого ресторану, який був зовсім не в смаку бабусі. На березі Дніпра, де з вікон відкривався вигляд на засніжений, здавалось безкрайній простір, навісні лампочки, а на фоні ледь чутно грала скрипка – це був стиль Аліси, але однозначно не бабусин.

Знайти Людмилу було не складно, єдиний столик був зарезервований лише нею, дівчину не здивувало, що її чекав вже готовий напій. Пунктуальність і влада все контролювати було під власне характеру старшої Баляєвої.

— Добрий ранок, — привіталась дівчина, сівши навпроти.

— Ти вчасно, чай якраз заварився, — жінка не кваплячись розлила золотисто-прозору рідину в елегантні невеличкі скляні чашечки. Повітря відразу наповнилось запахом інжиру, жасмину та м’яти. — Без цукру, правильно?

— Бабусю, про що ти хотіла поговорити? Ти ж мене покликала не чаю з тобою випити.

— Зараз принесуть їхню фірмову пана-коту з ягідним джемом. Дуже популярний десерт.

— Досить! — сердито проговорила Аліса, схрестивши руки на грудях.

Поведінка Людмили, яка намагалась вдавати з себе турботливу бабусю для дівчини була просто огидним. Для Баляєвої молодшої була справжня загадка, як ця жінка спромоглася виростити такого турботливого і ніжного її татка і одночасно бути такою байдужою до своєї онуки.

— Леді, де ваші манери? — жінка лише поглянула на Алісу, і цього було достатньо, щоб онучка притихла.

Сірі очі жінки навколо котрих утворились невеличкі зморшки, додавали їй зрілої краси, сріблясті пасма вишукано вибивались із суворо зібраного пучка. Людмила була як завжди – холодною та суровою, без жодного натяку на ніжність та ласку. По тілу як і в дитинстві пройшовся мандраж, Аліса не розуміла, чому бабуся складала завжди таке враження і мала на неї такий вплив.

— Вибач.

— Не варто розмовляти на пустий шлунок, тим паче ти завжди надавала перевагу солодким десертам, коли мала стрес.

— Звідки ти знаєш, що я маю стрес?

— Я все знаю. Синці під очима, набрякла шкіра, в очах видніється невелика кількість пошкоджених судин. Ти схудла, не зібрана і неуважна.

— А останні два пункти до чого?

— Твоя сумочка і взуття різного кольору, раніше для тебе це була б ціла епопея, а також відсутність жодного аксесуару на тобі.  В тебе щось сталось?

Жінка уважно вивчала онучку, починаючи від зачіски і закінчуючи її взуттям. В цей момент офіціант приніс замовлення, присутня аура була не з приємних, тому юнак буквально зник після того, як залишив десерт.

— Не вдавай ніби тобі не байдуже, чи це також вважається поганими манерами?!

— Гаразд, ми не настільки близькі, щоб ділитись чимось особистим, — жінка не кваплячись зробила ковток чаю, після чого скуштувала десерт. Її слова були жорстокими, які жалили більше чим будь яка відома отрута.

В кожному русі старшої Баляєвої була елегантність, здавалось все, що її оточує відразу робиться витонченим, вишуканим, дорогим. Аліса ненавиділа це, не лише через те, що ця елегантність була тисячокілометровою прірвою, а й те, що бабуся ніколи собі не дозволяли або ж не хотіла бути справжньою бабусею, чого так не вистачало Алісі.

— Тобі обов’язково бути такою?! Хоча б раз, могла б зробити принаймні вигляд, що тобі не байдуже або ж змовчати!

— А тобі?

— Що ти маєш на увазі?

— Постійно скиглиш, вдаєш із себе жертву, — жінка знову надпила чай, уважно спостерігаючи за онукою, на очах якої з’явились сльози. — Давай без сліз, гаразд?! Мені справді увірвався терпець! Ти не одна, кого покинула мати. В деяких навіть половини немає того, що маєш ти, і вони находять радість в простих речах, працюють, старанно чогось прагнуть досягти. А ти маєш брендові речі, квартиру, транспорт власний, навчалась в одному із найкращих університетів, і все що я від тебе чую – не хочу навчатись, це не моє, це робити не буду, це я не хочу, я закохалась в сина таткового партнера який покористувався мною. Постійно вередуєш, капризуєш і не навчаєшся на власних помилках. Ти хоча б уявляєш скільки було покладено праці і часу на лікарню, якою керує твій батько?! Гадаєш вона йому дісталась, лише тому, що він мій син?! Чи думаєш я успадкувала багатство від своїх батьків?! Чи можливо ти думаєш, що наслідник найбагатшої юридичної контори просто так був зацікавлений в тобі?! Прокинься Алісо, Єгора цікавило, що ти успадкуєш керівництво лікарне а не ти сама, коли він зрозумів, що ти пуста в середині покинув тебе. Можеш думати, що я жорстока, але іншого мого ставлення ти не заслуговуєш.