22

Гучний ляпас і доволі сильний, як для тендітної дівчини, дістався Владиславу, який ризикнув переступити проведену межу. При інших обставинах він би точно розкис, можливо навіть втратив надію та віру в жіночу частину людства, та написав би про це слізливу пісню, яка б підкорила чарти, якби не одне але… Він однозначно відчув вагання Аліси. Вона зробила це пафосно, як у всіх стрічках кінофільму, з усією насолодною, і хоч вона зображувала огиду, очі її горіли по іншому.

Сандеру навіть здалось, що буде дуже кумедно підтримати гру Аліси: відійти на крок назад, потім різко приблизитись, вимусивши прижатись спиною до стіни, а рукою перегороджуючи шлях. Такій би грі позаздрили всі актори, котрі отримали Оскар, але сурова реальність та здоровий глузд не дозволило це зробити Владиславу.

— Я не стану вибачатись, і не чекатиму вибачень за синець, — хлопець потер ушкоджену щоку, —  якби мав би другий шанс, я все повторив би. Навряд ти захочеш найближчою неділею зі мною розмовляти, тому просто скажу на послідок. Максим це ціла глиба айсбергу, який пливе собі за течією і не озирається навкруги. Якщо хочеш доторкнутись до дна цього айсбергу, дозволь йому зробити з тобою те саме. І не потрібно на мене так ось зараз дивитись.

— Навіщо… ти це зробив? — Аліса продовжувала триматись ображено за губи, ніби поцілунок їх обпалив.

— Захотілось. Просто так захотілося. І ще… — Владислав наблизився знову до обличчя Аліси, на що та зробила крок назад, гнівно свердлячи його очима. — Сильно не злись на мене, — з милою посмішкою на звабливими ямочками на щоках, Сандер пішов геть, зовсім не очікуючи на відповідь.

Серце його шалено калатало, він не пам’ятав за все своє життя подібного стану, якщо не враховувати перший його досвід взяття крові з вени в шестирічного молодшого свого брата, який вів себе на кшталт викликаного демона із пекла. За довгий період на роботі, над якою він працював не покладаючи рук, Владиславу закортіло накинути куртку, закурити сигарету, можливо навіть дві відразу і піти вздовж проспекту, вдихаючи морозне крижане повітря повними легенями.

— Агов, Владиславе Ігоровичу, — гучно промовив Володимир Йосипович, генетик зі сорокасемирічним стажем роботи  та поганим слухом, що почав його підводити останні три роки. Голосно шаркаючи взуттям, чоловік квапився до молодика, тримаючи в руках папку з купою паперів. — Молодий пане, я маю хорошу пропозицію для вас. Тому викиньте ту цигарку врешті-решт, та ходімо зі мною до кабінету.

— Для мене? — перепитав Сандер, так як добре знав, що генетик-Крамар нічого за просто так не робить, а тим паче в чужих інтересах.

— Для вас! В мене проблеми з слухом а не мовленням, — пробубонів Володимир, мозолистими пальцями почесавши собі лисину на маківці. — Проходьте хутчіш, — пропускаючи у власний кабінет хлопця по перед себе, Крамар озирнувся по сторонах, ніби пильнуючи, чи часом не бачив їх хтось в коридорі.

Сандер був в кабінеті Володимира лише один раз, тай то, хвилини дві від сили, поставити печатку тай все. Зараз він мав можливість детально розглянути все: різні статуетки-нагороди на тяжку працю, купа нагород що висіли в хаотичному порядку на сірій стіні, різні фігури-моделі стрічок ДНК, картонові коробки в кутках з нерозібраною документацією. Невеличкий шкіряний диван, стіл з декоративною різьбою та кавоварка на невеличкій тумбочці було єдиним, що створювало якийсь затишок.

— Сідайте молодий пане, не стовбичте по серед кабінету.

— Вибачте, про що ви хотіли…

— Зараз я присяду, вік вже не той і все розповім, не кваптесь, встигнете.

Владислав роздратовано закотив очі, схрещуючи руки на грудях, йому зовсім не хотілось наразі бути в кабінеті Крамара. Сівши на диван, хлопець очікував коли Володимир не кваплячись підставить пластиковий стаканчик під кавоварку а чорна рідина туди наллється. Час тягнувся, хвилини здавались Владиславу нудно-вічними. Йому було зараз зовсім не до робочих розмов, а тим паче з Крамаром.

— Ви ж п’єте з двома цукру, так?

— Так, дякую, — Владислав прийняв запропоновану каву, відмічаючи про те, яка відміна пам'ять у Володимира, адже той ніколи з ним разом не кавували, а от на конференціях поруч постійно сиділи.

— Наш фонд, що фінансує поїздки за кордон для підвищення лікарських навичок, так сказати таке-собі стажування, надав нам путівки, точніше путівку. Вона одна, — він зробив паузу, для того щоб відпити кави, яка запашно парувала. — Це хороша можливість відправитись на два місяці до Німеччини, отримати додатковий сертифікат про підвищення кваліфікації. Оплачується все в буквальному сенсі, навіть таксі до аеропорту.

— Мені потрібно буде тимчасово зайнятись виключно генетикою?

Сандер обожнював медицину, а також для нього було мало розвитку в одному напрямку галузі, що було його одночасно нагородою та поразкою. Якщо в якомусь відділі їхньої лабораторії когось не вистачало чи якась ставалась халепа з кадрами, Владислава відразу направляли в той чи інший відділ, де він виконував подвійне навантаження, поки все не приходило в норму. Відпивши кави, яка напрочуд виявилась найсмачнішою в його житі, незважаючи на пластиковий звичайнісінький стаканчик.

— Та ні.

— А що тоді?

— Я хочу щоб ви туди поїхали.

— Я? — здивування Сандеру не вдалось приховати.