21

Сандер був незвичною людиною, з першої зустрічі і до сьогодення, Аліса дивувалась його різноманітності як в поведінці так і в знаннях. Молодий, симпатичний, талановитий, який пройшов тернистий шлях в навчанні, щоб зараз опинитись, там де його місце, однозначно заслуговувало на похвалу та оплески. Перший погляд оманливий, адже, ті хто хоча б один раз стикались із Сандером, відразу стверджували про його легковажне ставлення до життя, адже красунчики завжди використовують свою зовнішність, особливо не напружуючись. Баляєва, і сама так думала до недавно. По суті, не було нічого страшного в тому, що людина отримує радість від всіх дрібниць в житті, посміхається, ніколи не сумує, заряджаючи своїм позитивом оточуючих, при цьому мати незвичайну притягальну ауру і бути красунчиком. Насправді Владислав не був легковажним, він просто вважав: «посміхаючись долі, вона обов'язково посміхнеться тобі у відповідь».

Сандер був відмінним слухачем так і розповідачем, після його одкровення про вихідні з Наталією, яку хлопець не може сприймати більше аніж хорошу подругу, і те, як йому шкода, що він не може змінити свої почуття до неї, Алісі закортіло поділитись і своєю історією. Вперше вона розповідала не Дарині, найкращій подрузі а львівському-парубку, з яким здавалось сама доля звела їх в лабораторії. Баляєва відразу відчула полегшення, а тягар на душі, що тиснув на легені, різко зник. Юнак котрий з самого початку її зацікавив своєю неординарністю і поглядом на речі, тепер сидів поруч і уважно слухав її скарження на нелегку долю.

Ранок був повний сюрпризів, Баляєва і гадки не мала, що Владислав є тою рідкісною людиною, з якою товаришує завідувач. Сандер повідомив їй цю інформацію легко, невимушено, ніби це взагалі нічого не змінювало, особливо враховуючи, чим поділилась з ним Аліса.

— А коли ти мені хотів це розповісти?

— Ти про дружбу з твоїм героєм-коханцем?! Подумав, що варто саме зараз, поки ти не почала з деталями описувати еротичні сцени, якими я тоді зможу його шантажувати заради премії та бонусів до зарплатні, — Владислав посміхнувся, ловлячи на собі суровий погляд Аліси.

— О-о-о, так ти прямо таки містер люб’язність, міг би це озвучити раніше! Звідки мені знати, що ти йому все не розповідаєш?

— Мені просто зараз піти і все йому розповісти? — Сандер зробив спробу підійнятись з стільця, але Баляєва його різко зупинила.

— Смерті хочеш?

— Це погроза чи замах на вбивство? — Владислав гучно розсміявся, привертаючи увагу інших колег.

— Ну тихіше ти, зараз всі на нас будуть витріщатись!  

— Добре-добре, припиняю. Ходімо тоді на сходовий майданчик там договоримо, ти  каву доп’єш а я ще викурю цигарку. На нас і так всі витріщаються, подумають, що в нас роман.

— Не верзи дурниць, — відмахнулась Аліса, беручи до рук стаканчики з кавою. — Ти куриш? Не знала…

— Ти багато чого не знаєш.

Поруч з Алісою Владислав почувався вільно, він міг гучно сміятись, не хвилюючись про те, що вона подумає, розповідати не смішний анекдот і вона розсміється з нього, як мале дитинча. Сандеру однозначно подобалась Аліса такою як вона була – модницею в білому халаті, з купою пробірок і незнанням, що з ними робити, галасливою і однозначно вельми милою в вечірніх сукнях. Для нього вона не була пустою куклою, йому було байдуже до її купленого диплома, довгого родоводу де були одні медики,  наскільки вона розумілася в медичних термінах, врешті решт, Владислав не бажав її змінювати і підлаштовувати під себе, як це робив  Максим, та інші. Аліса мала свій індивідуальний шарм, навіть тоді, коли намагалась щосили вивчити те, що їй було не до душі.

Владислав намагався щоразу знаходити для себе сили, аби подавити ці почуття в собі, не дати їм розростись і перейти щось в більше, ніж просто дружба. Для нього було іронією зацікавитись тою, в котру закохався його друг. Навіть спроба зблизитись з Наташею, про закоханість якої Сандер знав від самого початку, не допомогло розвіяти думки про Алісу.

Дивна іскра яка виникала між ними кожного разу, яку Владислав не міг ігнорувати, а також купу супутніх перешкод у вигляді третього лишнього. Сандер знав про зацікавленість Максима, відношення Аліси, навіть його здоровий глузд, який ставив дружбу вище, аніж власні почуття симпатії до дівчини, яка не стане в жодному разі його, і все одно серце при цьому не переставало прискорено битись. Його дратувала зухвалість Рой, яка тиснула на нього, щоб той допоміг в навчанні Алісі; дратував Максим, котрий не цінував, навіть не робив спробу для створення нормальних стосунків.

— Знаєш, — Владислав жалкує, що привів Алісу на сходовий майданчик, де нікого немає, і вони лишились на самоті. Він жалкує про почату закурену сигарету, адже намагається кинути. Жалкує, але продовжує робити, від чого серце прискорює свій ритм. — В житті все завжди занадто складно, ціла купа пазлів, а спільної картини немає. Розумієш про що я?

— Намагаєшся мені сказати, що все залежить від людини, на кшталт – ти сам творець свого життя?

— Ага, — Владислав робить міцну затяжку, видихаючи димку у вигляді кільця. Він дивитися на Баляєву, не зводячи очей, звішуючи чи варто реалізовувати затіяне. — Я не буду тебе підбадьорювати і говорити, все буде добре, продовжуй носити розові окуляри, через які, все здається легко та просто. Ні, все не так! За період нашої дружби, у Максима не було стосунків, можливо він не знає як себе вести, а можливо він переслідує іншу ціль, — останнє Владислав говорить майже пошепки.