20

— Flashback —

Двоє чоловіків в ідеально випрасуваних білих халатах сиділи за великим круглим столом в залі для конференцій, розпиваючи тільки що подану гарячу каву, пар якого контрастував з прохолодно приміщення. Різниця у віці була надто очевидною: сивочолий чоловік, чиє обличчя було в зморшках, занадто загадково посміхався, дивлячись на юне обличчя свого підлеглого, чия молодість була йому на заздрість.

— Навіщо ви мене покликали?

Першим безмовність порушив Максим, який сидів як на голках. Він не любив відвідувати п'ятихвилинки, витрачаючи свій дорогоцінний час на балаканину, тому їх завжди відвідувала Рой, яка найкраще фільтрувала потрібну інформацію і передавала тільки чіткі факти. Він рідко бачився з головним лікарем, та й з іншими лікарями теж, завжди зосереджений на своїх пацієнтах і дослідженнях. Тому прохання зустрінеться тет-на-тет з начальником, віщувала щось явно недобре.

— Максим Олександрович, та розслабтеся ви, — спокійно сказав чоловік, роблячи ковток напою. — А то сидите тут весь такий дратівливий і нервовий. Не лаяти я ж вас сюди покликав.

Чоловік крадькома посміхнувся своєму співрозмовнику, коли той більш розкуто розправив плечі і зіперся на спинку стільця. Анатолію дуже подобався цей молодик, який подавав великі надії як в медицині, так і в кар'єрному зростанні. У такому віці йому і не снилося стати завідувачем, а Максим уже очолював ціле відділення, встигаючи займатися як папірцями, так і пацієнтами. Просто приклад для наслідування підростаючому поколінню.

— Тоді це...

— Це з приводу моєї доньки.

Чоловік перебив свого співрозмовника, одразу повідомивши йому мету їх зустрічі. Баляєв-старший не зміг приховати сміх, спостерігаючи за тим, яка ж відбулася зміна міміки на обличчі його колеги.

«Максима безумовно чекає велике майбутнє, нехай йому тільки розумна дружина попадеться!»

Анатолій вже давно звик до подібної реакції чоловіків на його доньку, перестав злитися на подібне. Ось тільки Максим йому здавався іншим, дуже відповідальним, напевно, тому чоловік вирішив саме в його відділ відправити доньку.

— Анатолій Олексійович, я...

— Дайте мені закінчити, — чоловік знову зробив ковток кави; ловлячи на собі нерозуміючий погляд співробітника, вирішив все-таки роз'яснити все. — Налякайте звільненням, шантажуйте, закохайте в себе, використайте будь який метод який вам лише заманеться, але змусьте її вчитися!

— Анатолій Олексійович, я прошу мене вибачити за мою зухвалість і нахабство, але, на жаль, це не в моїй компетенції! Займайтеся вихованням дочки самі.

Нотки агресивності прослизнули в голосі Шевченка, який втрачав самовладання тільки про одній згадці Аліси. Завідуючому лабораторії було достатньо одного робочого дня, щоб зрозуміти Баляєва-молодша повний нуль, і її не навчити абсолютно нічого.

— Максим Олександрович, — чоловік демонстративно відкашлявся, роблячи навмисне паузу. — Прошу тебе як батько, — його голос поник, і він перейшов на «ти» до свого підлеглого. — Це прохання особистого характеру: напоуми її встати на шлях істини. Якщо у тебе це вийде, я все зроблю, про що тільки не попросиш. А ні – так звільни її по власному бажанню, я віддаю тобі повністю керування.

Шевченко не відразу зміг відповісти своєму начальнику: хіба він міг сказати йому, що не хоче зв'язуватися з його донькою, бо та дуже красива і своєю красою затьмарює розум кожному чоловікові і йому, власне кажучи, теж? Що він перший на черзі, хто хотів би позбутися від неї, тільки тому, що вона була його слабким місцем; він боявся, що міг втратити контроль над собою, що було не властиво Максиму. Чоловік просто не міг зізнатись начальнику, що він першим закохається в неї, якщо затіє подібну гру.

Трохи поміркувавши, Максим приходить до висновку, що це відмінний шанс насправді позбутися Аліси і заручиться підтримкою головного лікаря на закупівлю токсичного препарату метотриксату, який нещодавно став проблематичним в країні.

— Добре, я спробую щось зробити.

— Ось і славно, — хихикнув Анатолій, роблячи останній ковток кави.

***

Як тільки Аліса увійшла до свого кабінету, вона помітила чоловічий силует, що нахабно розсівся в її кріслі. Бачити холодного Максима, ніби на вихідних у них нічого не було і їх ніщо не пов'язувало, для дівчини цілком було очікуваним, але чомусь серце зрадливо затріпотіло. Вона відчувала на собі його пронизливий погляд, що змушував її шлунок стискатися в вузол, руки почали огидно потіти. Сподіватися, що щось зміниться, було б дурним.

Вона спокійно, хоча спокій був лише грою, дістала з шафи білий халат з рукавами і довшим за її коліна і почала його одягати, тим часом завідувач просто спостерігав за своєю підлеглою, яка з такою граціозністю рухалася.

— Ти все не правильно зрозуміла, — він відкинувся на спинку стільця, рукою потираючи свій лоб. — Наші стосунки з Томою, дещо не такі… які ти собі нафантазувала.

Ця фраза змусила її здригнутися: халат випав з рук, від чого вона поспішила підняти річ і надіти, щоб виглядати більш презентабельно. Вона чекала, що він буде злитися, кричати, розкидати все і вся за її витівку сьогодні вранці, але все виявилося зовсім не так.

— Це не найкраще місце для обговорення особистого життя, тим паче, мене зовсім  не стосується, які у вас стосунки з Тамарою. Тому причин для фантазування в мене немає.