19

— Flashback —

Дві жінки сиділи за столом, розпиваючи щойно поданий гарячий чай; з першого погляду могло здатися, що вони хороші знайомі, готові бурхливо обговорити новина дня. Все було не так. Як тільки секретарша власниці кабінету принесла чай, та одразу ж заявила, щоб до неї нікого не впускали. Атмосфера, яка запанувала в кабінеті, як тільки жінки залишилися наодинці, була подібна до бурі яка от-от почнеться. Один невірний вдих – і вони б вчепилися один одному в волосся.

— Інна, ми ж з тобою давні подруги, колеги...

Обережно почала розмову небажана гостя, що заявилася з самого ранку в кабінет Рой без запрошення. Вона нахабно увійшла в її кабінет, не слухаючи нікого з персоналу, представившись найкращою подругою.

— Лариса, і ти про це згадала, через двадцять три роки?

Глузливий погляд упав на співрозмовницю, яка практично ні краплі не змінилася. Лариса була старше Інни, але по ній і не сказати було, що їй сорок п'ять років. Від природи густе, звабливою голлівудською хвилею, молочного кольору волосся, яке виблискувало на сонці, мов шовк. Низька на зріст, компенсуючи все високими підборами, що зараз, що в молодості; худенька, скільки її пам'ятала Інна, та ніколи не набирала зайвих кілограмів, хоча їла все підряд. Злегка округле обличчя, ніжні риси обличчя, світла шкіра, очі такі ж, як у дочки, хоча правильно було б сказати навпаки. Лише зараз, розглянувши пильно Ларису, Інна помітила біля очей невеликі зморшки, але навіть вони прикрашали її. Що в минулому, що зараз, вона просто випромінювала харизму, все така ж прекрасна і чарівна.

— Інна, я наробила в своєму житті купу помилок, — на очі жінки навернулися сльози, в її руках чашка затряслася.

— І які це цікаво, купа помилок? — прискіпливо вимовила Рой, сердито ставлячи чашку на стіл, проігнорувавши розлиті каплі чаю. — Може почала зустрічатися з хлопцем, який подобався твоїй кращій подрузі? Може, вийшла за нього заміж, хоча зовсім не кохала? Анатолій був твоїм квитком до успіху, ти ж так говорила? Чи можливо, народила йому дочку, а потім просто все кинула, бо, бачте, їй хотілося працювати в медичній сфері і не волочити тягар материнства?! Лариса, ти справжня сволота!

Рой завжди контролювала свій гнів, цього разу зірвалася, ледве стрималась, щоб не виплеснути рештки чай на свою співрозмовницю. Її голос був наповнений нотками істерики, адже вона так і не змогла когось іншого покохати в своєму житті, вона навіть готова була виховувати дитину суперниці, але чоловік не бачив в ній жінки. Студентську і найкращого давнього друга. В той момент, Рой зважилася зосередитися лише на кар'єрі, не бачачи нікого, крім мікроскопа і мікропрепаратів*.

— Пробач, пробач, пробач...

Судорожно почала повторювати Лариса, яка в буквальному сенсі впала на коліна, благаючи свою колишню подругу про прощення. На перевернутий собі на спідницю гарячий чай жінка навіть не звернула уваги. З її очей бризнули зрадницькі сльози.

Все повторювалося знову – правда, тепер на колінах не Інна. Рой хотілося принизити, розтоптати зрадницю, але щось в глибині серця тьохнуло, закололо. І вона здалася, не змогла бути такою ж черствою, як двадцять три роки тому Лариса, яку Інна благала на колінах, не виходити за Анатолія.

— Встань, мені шкода дивитися, як на колінах стоїть колишня дружина найвідомішого лікаря в нашій країні, чиї заслуги перед рідною ненькою-медициною такі великі. Ти ж прийшла не вибачення просити. Що тобі від мене потрібно?

— Допоможи зустрітися з донькою так, щоб Анатолій не знав.

— Хочеш обміняти свою ліцензію лікаря на одну зустріч з донькою? Вона навряд чи зустріне тебе привітно.

— Аліса – це єдине, що у мене залишилося, — жінка здригнулася, як тільки вимовила ім'я дочки.

— У тебе немає права її так називати. Ти не мати – ти чудовище, яке покинуло своє дитя!

— Інна ... — жінка голосно заплакала, закриваючи обличчя руками.

***

Машина Баляєвої буквально летіла по головному проспекту Києва, обходячи весь зустрічаючий транспорт, ніби друге її покликання полягало саме в гонках. Дівчина розуміла всю небезпеку її необачного та дурного вчинку, який яскраво доводив її незрілість, і те, що вона грається з вогнем. Різке підняття адреналіну по венах, аорті, шалений серцебиття, що в буквальному сенсі накривало хвилею страхом, змушувало її відчувати себе живою, а не просто маріонеткою в чиїхось руках. Аліса відкрила трохи вікно, впускаючи в теплу машину морозний вітер.

— Так краще!

Вона полегшено видихнула, а після в звичній манері гучно включила музику, голосно підспівуючи улюбленим пісням, постукуючи ідеальним манікюром по керму. Плювати було на те, що вона не потрапляла в ноти, фальшивила, та й взагалі у неї слуху музичного не було. Їй подобалося ось так співати. В цьому була вся Аліса: їй було всього-то двадцять три, її чекало ще багато чого попереду, у неї все ще є шанс вибрати те, що їй буде до душі. Присвятити себе заняттю, яке вона буде робити з любов'ю, а не на спір: освоювати те, що найбільше ненавидить у своєму житті – медицину.

Вона не розуміла сама, що вона намагалася довести, чи ж все ж справа полягала в завідуючому, який нахабно дивився на неї, показуючи свою перевагу. Все її життя супроводжувалось докорами бабці, яка грозила не дати їй ні цента, якщо вона не закінчить медичний вуз, батько котрий наполіг на закордонній практиці і ось вона на ставку працює в його лікарні, щоб не втратити житло і машину. Все супроводжувалось вимушеними компромісами, та тиском і звичайно всюди був присутній білих халат, латексі рукавички та цілісінька купа незрозумілих медичних термінів.