17

Свідомість Максима повернулась до нього пізно вночі. Перше, що він відчув, це ниючий біль в плечі, яким він скоріш за все вдарився під час падіння об підлогу, або ж стілець, що стояв поруч.

По тілу пробігла хвиля мурашок, легка ломка, немов він лежав кілька годин в одному положенні, але, подивившись у вікно, за яким було темно, він зробив висновок, що не так вже він і довго валявся в ліжку. Чоловік піднявся на ліктях, оглядаючи кімнату, в очах мутнішало, тому силуети всього навкруги були не чіткими: на тумбочці валялась цілісінька купа ліків, шприців, а також миска з рушником, просочена оцтовою кислотою яка огидно пахла.

— Крапельниця? — коли його зір адаптувалося під тьмяне освітлення кімнати, чоловік виявив залізного штатива із системою для внутрішньовенної інфузії*, голка була міцно закріплена пластиром на його зап'ясті.

— Тобі краще? — чоловік смикнувся на голос дівчини, що долинув з кута кімнати.

Як би він хотів щоб це виявилося просто ще однією його фантазією, але це була, на жаль, реальність в які вона говорила без звичного ви-кання.

— Чому ти тут? — Максиму зовсім не подобалося, що Аліса знаходиться в його спальні, в його священній спальні куди вхід представницям жіночої статі просто заборонений. — Тільки не кажи мені, що ти особисто ставила крапельницю, — стурбовано розглядаючи зап'ястя, вимовив Шевченко.

— Я б не ризикнула протикати ваші вени, боюся, що це без криміналу потім не обійшлося б, — вона розмірено говорила, навіть намагалася жартувати, але виходило не надто. Похмурий погляд Шевченка був непохитний навіть в тусклому освітлені. — Я викликала швидку, у вас температура була за сорок градусів, так як погода була не на вашу користь і був ризик, що швидка, назад повертаючись, може застрягти серед дороги, вам поставили крапельницю. Мені надали інструкцію про подальше ваше лікуванні. — Голос Баляєвої більше не тремтів, а навпаки впевненість дуже випромінювала з неї.

На якусь мить Максиму здалося, що останньої їхньої розмови зовсім не було, що вони давно знайомі приятелі, які просто ось так можуть теревенити о півночі. Відчуття провини десь закралось глибоко в серці Шевченка, він ніякому разі не хотів довести до сліз Алісу, лише відштовхнути настільки, щоб він асоціювався в неї лише з огидою. Максиму було так простіше, легше жити, коли немає спокуси у вигляді Аліси, котра лише одним поглядом гіпнотизує і прискорює його пульс. Шевченко ненавидів це почуття безпорадності в її присутності, а тепер вони залишились наодинці в його квартирі, спільній а за вікном незвичайна метелиця.

— Сторонній людині довірили лікування? — зло пирхнув завідуючий, осуджуючи медичний персонал.

— Дружині, — Аліса піднялася з крісла і ходою від стегна повільно, як хижак, наблизилась до ліжка Максима.

— Дружині? — перепитав чоловік в надії, що йому все почулося.

— Ну, вони ж не могли довірити лікування сторонній людині, — Аліса обережно присіла на край ліжка, легенько проводячи рукою по ковдрі, невагомими дотиками зачіпаючи його. — Довелося деякий час побути вашою дружиною і, знаєте, було зовсім не легко. Ви були дуже примхливим і неслухняним чоловіком, — дівчина демонстративно розвела руками.

— Припиняй спектакль, — голос Максима знову був ворожим, він одним рухом витягнув голку з вени, заклеюючи ранку тим же пластиром, який раніше був приклеєний до зап’ясті. — Можеш іти.

— Не можу.

— Що ще за не можу? — роздратовано промовив Шевченко, — мені що виставити тебе за двері особисто? — уїдливо, грубо, навмисне із всією притаманною зверхністю говорив чоловік.

 Максим не був зараз її начальником, а значить міг розмовляти з нею так, як йому того хотілося. Його дратувало, що вона спокійно ставилася до його ставлення до неї, краще б знову розревілася як в минулий раз, але тільки не так, з розумінням, добротою і мило посмішкою. Він кипів від гніву, і вперше чергу на самого себе, тому що вчинок Баляєвої гідний для того, хто працював в медичній сфері, та й просто як не для байдужої людини. Все о робив наразі Шевченко, так це ображав, відштовхував, грубив і просто приховував як підліток, свої почуття, боягузливо хвилюючись, щоб Аліса про це не дізналась.

— Ви були без свідомості більше ніж двадцять чотири години, за цей час на вулиці випало дуже багато снігу, дороги не прочистили. Як бачите, за вікном продовжується снігопад, Київ буквально загруз в снігу. Пішки пропонуєте йти? Спасибі, не піду. Можете виставити мене силою, якщо, звичайно, зможете, — її слова прозвучали для завідуючого як виклик.

Аліса затіяла небезпечну гру, вона тепер мала козир в рукаві, яким скористається, якщо Максим спробує загнати її в кут. Проведений час - більше доби - в будинку Шевченка настанови Рой дали деякі підказки в тому, як підібрати ключик до шефа. Ось тільки Аліса не знала, що опиниться за відкритими дверима, до якої вона так старанно підбирала ключ.

Як би Шевченко не принижував, ображав і навіть грубив їй, Баляєва все одно залишалася для нього об'єктом жадання. Дурна, наївна і все одно така бажана. Бажана незважаючи на те, що він зовсім ще не одужав.

— Ти в моїй футболці? — тільки зараз чоловік зауважує в що одягнена дівчина. — Зніми в цю ж хвилину!

— Добре, — різким рухом дівчина зняла футболку, залишаючись в чорному бюстгальтері, шкіра в мить зробилась гусячою. — Шорти теж зняти?