16

Краса снігових кучугур гарненько відбилася на заощадженнях громадян, які натовпами тепер стояли біля аптек в очікуванні отримати потрібні їм ліки.

Шевченко був не виключенням, він з народження мав слабкий імунітет, щоб чоловік для цього не робив – ні випиті таблетки ні спроби загартовування не допомагали. Варто чоловікові десь промерзнути, а нежить тут як тут, зі кашлем та температурою. Навіть маючи професію медика, по інакшому в зимній період, Максим не вмів.

Всю ніч його лихорадило, від чого він погано спав, ще й кошмари мучили. Шевченко прекрасно знав, чим все закінчиться, якщо він захоче по-геройствувати, вийшовши на роботу, а не відлежатися вдома та полікуватися. Тому нічого іншого не залишалося, як попередити Рой, та спокійно піти на лікарняний. Важливих справ, які б вимагали особисто його присутності, у відділенні не було на цілий тиждень, до того ж Рой не перший день була його заступником, розумна, у всьому могла розібратися самостійно.

Правда дещо його все-таки роздирало, він так захопився справити хороше враження на Алісу, а потім зовсім був очарований нею, що не взяв банально її номера телефонна. Розпорощавшись з нею, він усвідомив яку вона мала владу над його тілом, навіть більше чим над розумом і це не могло бентежити, злити Максима. В якийсь момент лихоманки, він почав шкодувати про свою витівку – дізнатись більше про світ Аліси Баляєвої. Вона займала всі його думки, а це зовсім не личило дорослому чоловікові, який мав перш за все відповідальність та обов’язки, він не міг собі дозволити романтично літати в рожевому хмаровинні. Хвороба дала йому час для раціональних роздумів. Чим більше минало днів, тим більше Максим усвідомлював, що його потяг до Аліси це всього навського фізіологічне бажання його тіла, що ніяк не було пов’язане з раціональним сприйняттям її як сформованої жінки чи бодай особистості.

***

Рой Інна була для Максима незамінним заступником, другом, в деяких моментах навіть матір'ю. Справа була в тому, що жінка свого часу наробила багато помилок, тому крім її співробітників рідної душі у Інни не залишилося. Самотня і безплідна лікарка віддала всю свою любов пацієнтам, а ще – Максиму, який колись з'явився на поріг її на той момент відділення, зовсім зелений, але дуже здібний хлопчина, у якого на той момент не було батьків.

— Ох, хлопчик ти мій, — жінка витримала невелику паузу, прислухаючись до дихання співрозмовника, — так і знала, що нічим хорошим все це не скінчиться. Може приїдеш, і я тебе послухаю, все ж це лікарня, ти захворів ще у вівторок, сьогодні вже п’ятниця а попереду вихідні...

— Інна Леонідівна, ви ж знаєте, як я переношу таку погоду, немає потреби їхати і заподіювати незручності колегам. Їм без цього вистачає роботи з пацієнтами. Не турбуйтеся, все буде добре, пройду курс лікування і повернуся як  свіжий огірочок, — незважаючи на всі сказані слова Шевченка, Інна зазначила, що голос хрипкий та й дихання переривчасте.

«Значить його ще й досі лихоманить!»

— Добре, Максим, тоді відпочивай і скоріше видужуй.

— Дякую, — нотка недовіри прослизнула в голосі чоловіка. Зазвичай жінка наполеглива, завжди його лікує, не беручи до уваги його особистої думки. Для уникнення подібного Максим придумав цілу петицію з приводу її невтручання, але вона вперше погодилася без бою. — Тоді відключаюся.

— Так, до швидкого одужання.

Як тільки жінка закінчила розмову, вона відразу ж попрямувала до кабінету Баляєвої, особисто.

— Прости, люба, що без стуку, — різко сказала жінка, відриваючи Алісу від читання книг. — Але мені терміново потрібна твоя допомога! — Рой була схвильована як ніколи, що було вкрай не властиве її темпераменту.

Інна ніколи не вривалася до когось в кабінет і вже точно не ходила особисто, хоча Баляєва й була дочкою її начальника, але в її розумінні Інна Леонідівна була занадто гордою, щоб зійти до особистого візиту. І якщо вже її візит особистий, значить, насправді трапилося щось серйозне.

— Що сталося? — дівчина зіскочила зі стільця.

***

— Час даремно тільки витрачаю, — роздратовано сказала Аліса стискаючи руками кермо міцніше, іноді переводячи погляд з дороги на пакет ліків, що лежав на передньому кріслі. — Чому до сих пір дороги не розчищено?!

Вона була в безпорадному стані, відмовити Рой було неможливо, цю жінку навіть Аліса побоювалася, для неї було кращим варіантом зробити все, про що попросила колега, яким би дивним не відображено було її прохання. З іншого боку було й власне бажання дізнатися про самопочуття Шевченка, незважаючи на його витівку та відсутність в кілька днів.

Почувши про справжню причину відсутності завідуючого, десь в середині Аліси з’явилось неймовірне полегшення, адже вона не могла просто взяти і зателефонувати Максиму, щоб зрозуміти бодай щось.

«Можеш перевірити стан Максима? Якщо погано, відразу набери мене, навіть якщо він буде проти. Якщо все не так критично, вдай дурепу, мов, вирішила просто перевірити стан завідуючого», — слова Рой все ніяк не виходили з голови Баляєвої.

— Ну так, звичайно, він спочатку цілує мене потім відштовхує і явно складає план як звільнити мене,  а я приїхала така вся турботлива колега, дізнатися як улюблений завідуючий себе почуває?! Так-так, звичайно, — невгамовно бурмотіла собі під ніс дівчина, обурюючись. — Він двері мені навіть не відкриє.