15

Морозний вечір повільно опустився покриваючи Київ сріблястим інеєм, пурпурово-полум'янисте небо буквально палахкотіло навкруги заходу сонця. На землю в повільному танку спускались перші хлоп’я пухнастого і кристально-чистого снігу. В дитинстві Баляєва вірила в прикмету – з ким зустрінеш перший сніг, той і буде твоєю долею, – наразі лишившись з Максимом в машині на одинці, вона так не вважала.    

 Вони їхали мовчки, Шевченко навіть радіо не вмикав. Баляєва якийсь час розглядала пейзажі за вікном, але через двадцять хвилин в заторі їй це набридло, першій заговорити бракувало духу та й Максим настільки виглядав похмуро, що їй не кортіло турбувати спляче зло.

— Я знаю непогану книжкову кав’ярню, — врешті заговорив Максим, коли ланцюг незлічених машин зовсім перестав рухатись. — До неї далеченько їхати, але воно того варте. Погодні умови також не на нашій стороні.

— Я помітила, — сухо промовила Аліса, обмежуючи себе тепер в словах.

По її шкірі ходили крижані мурашки, від голосу Максима, все тіло реагувало по іншому, навіть зараз, просто поглянувши на його профіль, Баляєвій здавалось, що ідеальніше не буває. З ним вона почувала той самий дивний спокій який не відчувала ні з ким іншим і одночасно, начальник був бомбою уповільненої дії. 

— Що тобі подобається читати?

— Готова зуб віддати, що ви подумали про любовні романи з відміткою вісімнадцять плюс.

— Не приховую, подумав.

— Обожнюю творчість Булгакова, Гоголя, Уайльда, Гюго, Оруелла.

— Яка улюблена книга?

— Тисячу дев’ятсот вісімдесят чотири – Джордж Оруелл і портрет Доріана Грея – Оскар Уайльд. Ви мене перевіряєте?

— Це так помітно?

— Так.

— Я цікавлюсь, це відрізняється від перевірки. Що порекомендуєш мені прочитати?

— Я не можу вам нічого порекомендувати, бо не знаю, що ви читаєте і чому надаєте перевагу. Про медичне спрямування думаю і так зрозуміло.

— Я прочитаю все, що ти скажеш.

— Навіщо? — Аліса схрестила руки на грудях, повернувшись повністю до Максима, котрий в цей момент різко рушив, щоб проскочити світлофор, котрий почав мигати.

—  Я спробую зрозуміти твої захоплення, — чесно визнав Шевченко.

— Я не розумію, навіщо вам розуміти мої захоплення.

— Розумієш, але напевне тобі як і іншій будь-якій дівчині, хочеться чути все прямо. Я дав тобі зрозуміти, що ти мене цікавиш зовсім не в якості підлеглої.

— Ні, не дали. ви поцілували мене, перед цим сказавши, що могли це зробити з кожною, — в останніх її словах сковзнула образа.

— Я перебільшив, визнаю, — Максим весь цей час не дивися на Алісу, повість приділяючи увагу дорозі. Він намагався здаватися холодним, неприступним але водночас говорив і робив речі які зовсім йому не властиві, і все ради підлеглої, котра весь час попадає в халепу. — Ти розмовляєш зі мною на – ви, таким способом караєш мене?

— Ні, це правила етикету.

— Ми приїхали.

Максим припаркував машину, як істинний джентльмен вийшов першим, відчинивши дверцята Алісі, галантно подавши їй руку. Падаючі сніжинки приземлялись на його замшеве чорне пальто, волосся, обличчя, Максим зараз був схожий на справжнього принца, по яких пишуть в казках.

— Ви вмієте дивувати.

— Це не все, на що я спроможній.

Останні слова Шевченка звучали двояко для Баляєвої, від чого на її щоках знову з’явився рум’янець. Аліса дозволила собі порушити його зону комфорту, взявши обережно під руку, контраст її білого пальта був неймовірним з його чорним. Здавалось все йшло як потрібно, і навіть така дрібниця як колірна гама одягу, для Аліси лишній раз підкреслювало, наскільки вони по-різному дивляться на речі та сприймають їх, але це не означало, що не варто спробувати зрозуміти погляди іншого.

Вони йшли в тиші, було чутно лиш скрипіт снігу під ногами, що припорошив дорогу. Попереду стояла обвішана в новорічних гірляндах  кав’ярня з якої по-справжньому диміло, мов в тих американських фільмах. Через великі вікна виднілись навалені книги різноманітних жанрів, розміру та видавництва. Серце Аліси прискорено застукало, ця кав’ярня була створена для читачів, їй шосте чуття підказувало, що тут неймовірно смачна кава.

— Проходь за он той крайній столик біля вікна в правому кутку. Там хороший вид з вікна.

— Гаразд.

В середині закладу пахло свіжовипеченими пончиками з шоколадною начинкою та ароматною кавою з нотками ванілі та жасмину від чого в Аліси рот повний був слини. Невеличкі полички з книгами поділені по жанрам розділяли квадратні столики на котрих було в’язане ніжно-голубе кружево замість звичайної скатерки. Буквально в усіх деталях кав’ярня захоплювала, навіть навісними лампочками в стилі лофт, що здавались на перший погляд простими.

 Максим був правий, за столиком котрий він вказав, відкривався дуже казковий вид: падаюче хлоп’я снігу, що переливалось від мерехтіння гірлянди, нічний Київ, та невеличкі посаджені декоративні ялинки, що не встигли ще витягнутись.

— Взяв тобі капучино.