14

— Ми ж домовлялись, що додому їдемо різними транспортами, що трапилось?

— Вечірка закінчилась майже, гості розходяться. Тобі завтра на роботу, — сухо промовив Максим, міцно тримаючи кермо. — Ти забагато випила шампанського!

— Ти зараз серйозно? — не вгамувалась Рувінова, свердлячи брата незадоволеним поглядом, образливо схрестивши руки на грудях.

 Шевченко не відповів сестрі, він лиш натиснув на газ, додаючи швидкості, за вікном мигаючі ліхтарі перетворились в суцільні довгу яскраву пляму, за котрою Тамара не встигала слідкувати. Від увімкненої пічки в машині нагрівалося наелектризоване повітря, атмосфера була гірше нікуди. Рувінова як ніхто інший розуміла таку поведінку брата, ще коли вона зовсім була юною, подібне траплялось як тільки він сварився зі своєю дівчиною. Зараз Шевченко був самітній, сестра не спостерігала в нього коханки чи бодай когось на цю роль, тому вона вирішила що все через роботу, не інакше.

— Ти можеш хоча б щось сказати? Я нагадую тобі, читати думки я не вмію.

— Що ти хочеш від мене почути?

— Причину твого сказу не інакше!

— Немає причини!

— Авжеж, тоді яка муха тебе вкусила? — Тамара очікувала відповідь, але Максим продовжував тримати мовчанку. — Що за дитячий садок, Максиме? Я в друге запитувати не стану, або дай мені обґрунтовану відповідь, або ж зупини машину негайно!

Шевченко різко звернув на обочину, чим викликав гучний ляскіт в сестри. Звук пронизливого писку від тормо зів і чорний слід від шин на дорозі. В повітрі знову повисла мовчанка, серце в Тамара гулко билось.

— Вибач, що налякав тебе, — заговорив Максим, — і за безглузду поведінку. Мені важко тримати гнів.

— Хто тебе розлютив?

— Я сам, не запитуй, бо не зможу пояснити, — він відкинувся на спинку крісла, важко потираючи лоба. — Я порушив власні принципи, гірше лише те, що я дійсно хотів цього.

— Я нічого не розумію з твого монологу, — Тамара поплескала по плечу втішаючи брата, — але точно можу сказати, якщо ти цього хотів, значить твої принципи не були такими вже й принципами. А також, я у вівторок хочу полетіти до мами на декілька днів. Їй зле.

— Гаразд, і дякую що вислухала.

— Завжди рада, тільки більше не роби подібного, це не красить дорослого чоловіка!

***

— Щоб мене не пов’язувало, — Тома зробила навмисне паузу, дивлячись уважно на Алісу, котрій дуже кортіло почути відповідь. — Це суто мої справи. Назви хоча б одну причину, чому я повинна тобі відповідати?

Рувінова була дуже злопам’ятною, і якщо вона дала конспекти для Аліси, це не означає, що вона їй пробачила все інше за часів їхнього навчання.

— Бачила, як ти вчора після вечірки сідала в машину завідуючого, — на останньому Баляєва наголосила, — це нормально, що в мене є звичайна людська цікавість.

На якусь мить Тамара зніяковіла, добре розуміючи, що вчора їх бачили а отже секрет, що вона сестра завідуючого був на грані провалу. Одна справа коли про це знає бухгалтерія, але вона не базікає, і зовсім інша справа коли колеги лабораторії. Рувінова не знала яке зло ліпше, плітки про її відносини з завідуючим чи ж родині їхні зв’язки.

— Ти це називаєш цікавістю? — дівчина стиснула кулаки в карманах білого накрохмаленого халату, від чого невеличкі нігті вп’ялись в шкіру долонь. — Не здивуюсь, якщо поза моєю спиною вже перешіптуються. Ти не та, хто пройде повз, і змовчить. Тому задовольняй свою цікавість – своїми домислами, в тебе це чудово виходить.

Рувінова не дочекалась відповіді від Аліси, і не дала можливість їй щось сказати.

— Господи, як стільки злості може бути в такому невеличкому тілі?!

Сонливість зняло як рукою, чи від випитої кави чи від розмови з Тамарою, конкретно Аліса не знала. На годиннику була третя, на роботі лишалось пробути рівно тридцять хвилин, і цей час Баляєвій хотілось витратити на розмову з керівником. Всю неділю Аліса провела в компанії Дарини, а також роздумами як краще вчинити з ситуацією, що сталась. Сором, відчай і знову сором, котрий заставляв Баляєву червоніти з ніг до голови. Їй як істинній дівчині потрібно було негайно поговорити і все вияснити.

Чим ближче ставали двері кабінету завідуючого, чим сильніше втрачалась сміливість та бажання повертатись до суботнього вечора.

— Йти не йти, — Аліса вагалась, декілька разів протягуючи руку до ручки дверей і в останній момент сіпаючись ніби від гарячої плитки. — Так давай, ти зможеш! Чорт забирай, ні не зможу!

— Що ти робиш?

— О Господи! — Аліса в буквальному сенсі відскочила від дверей завідуючого. — Хто так підкрадається?! Я ледве серце з грудей не випустила!

— Я відкрию тобі секрет, це – неможливо! Анатомія людська цього не дозволяє!

— Ой! Я ж не в буквальному сенсі, мова обороту.

— Так що ти робиш? Я за тобою хвилин три спостерігаю.

Владислав завжди з’являвся невчасно, така собі блокада на дорозі до завідуючого. Як завжди всміхнений привітно, від його присутності стає тепло в грудях, а ще Аліса пам’ятала, що в нього закохана до безтями Наташа.