13

— Не благай, тобі це зовсім не лічить, — пошепки вимовив Максим, перед тим як накрити губи співробітниці своїми.

Перед очима Аліси картинка розмивалась, на очах накотились зрадницькі сльози зовсім не від опіку. Поцілунок не коханого чоловіка, був легким, ніжним, позбавленим пристрасті та напористі. Серце більше не стукалось як божевільне, навпаки, дивне умиротворіння та спокій розливався по тілу Аліси. Максим не був схожим зараз на вискочку-начальника, який перед цим принижував, грав на нервах. Навпаки, начальник зараз був рятувальним кругом, здавалось, єдиний в цілому світі, хто здатен був захистити від усього, навіть розбите серце склеїти.

Права рука Шевченка обережно доторкнулась її затилка натиснувши на нього, лише зараз завідуючий насмілився просунути язика, поглибивши поцілунок, спочатку лагідно, давши звикнути новому відчуттю. Наступної секунди шалене відчуття незрозумілого бажання накрила Алісу з головою. Максим тепер цілував вимогливо, волого, буквально підкорюючи її губи собі, забираючи весь кисень, немов дійсно кохав по-справжньому.

Гра здалася жорстокішою, аніж очікувала Баляєва.

Максим відсторонився першим, важко видихнув, поглянувши на Алісу настільки серйозним поглядом, що вона не відразу зрозуміла, що сталось.

Немов прокинувшись і усвідомивши, що саме секунду назад квапилось,  Баляєва сіпнулась.

— Ваш колишній вже пішов, — спокійно промовив завідуючий, мов нічого не сталося. Галантно діставши з кармана антисептичний пластир, він приземлився на одне коліно, знімаючи захисну плівку приклеївши на місце, де до цього цигарка залишила червоний слід. Шевченко зараз мало чим відрізнявся від справжнісінького принца. — Щоб на шкірі не залишилось шраму, дівчині це, ні до чого.

— Дякую, — сухо промовила Аліса, ледве стримуючи сльози. Вона не знала, що в цей момент відчуває більше, жалісливий погляд начальника, чи ж зустрыч з колишнім коханням, яке виявилось зовсім не колишнє. — Мені дуже пече, — різкий схлип вирвався з горла.

— Від опіків завжди так.

Шевченко не заспокоював, не втішав і навіть не пригнічував, він в котре галантно залишив Алісу наодинці, розуміючи, що шкала незручності між ними сьогодні побила всі існуючі рекорди.

Баляєвій хотілось добряче напитись, забути сьогоднішній вечір як страшний сон, та виплакати всі сльози котрі сиділи в ній заїдаючи це все фісташковим мороженим.

— Яка неочікувана зустріч, — гучно вигукнув Владислав, роблячи кроки назустріч Алісі. — Я гадав, мені не пощастило і моя партнерша втекла з вечірки, навіть не лишивши туфельку, щоб потім її знайти.

Сандер широко всміхався, демонструючи свої чарівні ямочки на щоках, він умисне підняв праву руку, показуючи стрічу, таку ж як і в Аліса, хоча в цьому потреби не було. Маски були в них ідентичні, навіть неозброєним оком було помітно.

— Як ти мене впізнав?

— Хм… влучно було б сказати, що я тебе впізнаю із тисячі інших жінок, але це занадто пахне романтизмом. — Сандер драматично схопився за серце, виставляючи справжню акторську гру. — А якщо говорити відверто, в тебе надзвичайна ходьба, я помітив тебе, коли ще ти піднімалась по сходах. Важко було пробратись крізь натовп щоб тебе наздогнати, — дивлячись прямо у вічі, Владислав брехав Алісі.

— Я не знала, що ти прийдеш на вечірку.

— Я й сам сьогодні зранку цього не знав. В тебе все гаразд?

— Цілком, трішки охмеліла і подумала, що свіже повітря допоможе.

— Готова подарувати мені танець?

— Тобі складно відмовити, тим паче ми з тобою партнери при такому цікавому збігу обставин, — на вустах з’явилась усмішка, Аліса потребувала дружнього плеча зараз, як ніколи в своєму житті.

Сьогоднішній вечір зіткнув Алісу з колишнім хлопцем, через якого серце ще шалено билось, з начальником, котрого Аліса зневажала як чоловіка, і симпатичного друга, що розважав впродовж всього вечора і відкрито показував, що зацікавлений в ній.

Кінець вечір був повний сюрпризів, не менш аніж його початок.

— Мені потрібно відлучитись, — промовила Аліса Владиславу, котрий в котре запрошував її на танець. — Декому подякувати, бо як отверезію, я це не зроблю.

— Можна запитати, кого?

— Будеш багато знати, швидко зістаришся.

— Відразу б сказала, що це секрет.

М’яко посміхнувшись, Владислав, він більше не наполягав і не цікавився. Він добре знав куди піднявши низ плаття, стрімголов помчалась Баляєва, і кому вона хотіла подякувати. Сандер знав, адже саме той рятувальник покликав його, давши зрозуміти, що Алісі потрібна підтримка.

— Ще б пак ти не говорив би мені, що зовсім в ній не зацікавлений, — Сандер одним ковтком осушив щойно піднесений келих шампанського.

Тим часом Аліса ледь протискувалась крізь гостей, які здавалось навмисне заступали дорогу не даючи пробратись їй до виходу. Баляєва відчувала гостру потребу, саме сьогодні подякувати Максиму, виразити вдячність яку не змогла сказати на балконі. На самому виході, Аліса помітила в компанії Максима дівчину, котрий ніжно обіймав її за талію, супроводжуючи у власну машину.

— Ну звичайно, чого це я вирішила, що він прийшов сюди без супроводження. Марно надіятись, що його супутниця зрозуміє, що я хочу йому подякувати всього на всього за поцілунок. Хороший поцілунок, — останні два слова Аліса вимовила буквально на видиху.