10

Цілу годину сімейство Баляєвих не могло вгамувати свій впертий норов, не кажучи вже про компроміс, який було дуже важко досягти. Спочатку в чоловіка полетіла подушка, що лежала на дивані, потім предмети, що попалися під руку без особливого розбору, на при кінці, коли закінчились аргументи, полетіли колекційні книги з обмеженим тиражем. Лариса була запальною жінкою, жодна її сварка з чоловіком не закінчувалася спокійно, обов'язково якийсь погром станеться.

— Припини! — голос Лариси затремтів. — Мені не двадцять років, щоб мене так вичитували! Я доросла і самодостатня жінка! І практично кожна клініка в цій країні знає моє ім'я! Я перспективний лікар! — від крику, її голос охрип. — Я цього сама домоглася, без твоєї допомоги, без твоїх батьків, а сама. Сама!

— Лариса, ти перш за все мати! — спокійно промовив він, намагаючись приборкати всі випущені на волю нерви, нестриманість та роздратованість, хоча б якось  донести до жінки, зміст сказаних слів.

В очах дружини був лише гнів, незадоволення, і абсолютно відсутнє бажання шукати рішення в створеному конфлікті.

— ...

— Тобі справді нема чого сказати?! — чоловік уважно дивився на дружину, жадібно хапає ротом повітря, немов риба, яку викинуло на сушу. — Лариса, нашій дитині потрібна мати, а не висококваліфікований лікар, який все сам добився в своєму житті. Їй потрібна мама! Чуєш мене?! Мама котра допоможе із зав’язуванням шнурків, котра поцілує ранком перед садочком, мама котра поясне, що бити інших дівчаток за слова – в тебе немає мами, – це погано!

— Толя, я... — на мить, вона запнулася, обдумуючи правильність прийнятого рішення. — Я йду від тебе. Ти з Алісою для мене важкий тягар, який тягне мене на дно. Прости, я так більше не можу, — жінка відвернулася від чоловіка в бік каміна, в якому полум'я грало з сухими трісками дров.

Вона заправила біле пасмо волосся за вухо, це її була дивакувата звичка, коли вона не впевнене була в прийнятих рішеннях. Анатолій знав про цю звичку, і не вірив власним вухам до останнього.

— Ларисо! — Анатолій зірвався на хриплий крик. — Як? Як у тебе язик повернувся сказати таке про доньку?! Я мовчу про роки, які ми один одному подарували, — він дивився на свою дружину і просто не міг перетравити тільки що почуту інформацію.

 Анатолій за стільки років прожитого спільного життя звик до істерик дружини, до її необдуманих вчинків, сказаних образливих словах, жадібності до влади. Він все вивчив в ній. Коли кохаєш людину, ти кохаєш навіть її недоліки.

Лариса справжня вогненебезпечна суміш, котрій періодично потрібно підливати масла, щоб її полум’я світило яскравіше, навіть якщо вибух потужною хвилею зносить все на своєму шляху. Баляєв знав все, все до дрібниць. Він закохався в Ларису, будучи студентом на першому курсі. Будучи однокурсниками, вони багато проводили часу разом, так як мали спільні захоплення, їх бурхливий роман почався з міцної дружби, який переріс у справжнє кохання.

Після закінчення навчання Анатолій отримав в спадок лікарню, якою керував його батько, ставши там працювати з дружиною, що в принципі робилось із покоління в покоління. Вони разом повільно піднімалися по кар'єрних сходах, пізніше Лариса завагітніла, і їй довелося піти в декрет. Але жінка настільки любила медицину і свою роботу, що її більше турбувала діяльність, ніж власна вагітність.

Коли народився їх спільна дитина, справжнісінький плід їхнього кохання, в стосунках все пішло шкереберть. Лариса відразу ж повернулася до медицини, залишаючи крихітну Алісу на нянечок, а повертаючись додому їй зовсім не хотілось приділяти час донці, не говорячи про те щоб заколихувати ту по серед ночі.

Анатолій підійшов до Лариси, ніжно обіймаючи її за плечі, рішуче налаштувавшись на примирення. Він вміє зупинитись вчасно, вміє згладжувати їхні конфлікти, повертати потрібний сімейний затишок. Він вивчив свою дружину дуже добре, він розуміє,в кожного свій метод викиду  емоцій.

Цього разу Лариса його випередила.

— Я ніколи не хотіла цієї дитини. Вона мій справжнісінький тягар! Я не знаю, як взагалі могла завагітніти, якщо я регулярно приймала протизаплідні! Я навіть дивитись на неї спокійно не можу. — Лариса рішуче  подивилася прямо в очі чоловіка, демонструючи, що це не жарт, і  не сказані слова на емоціях.

На обличчі Лариси не було ніяких емоцій. Вона не мати, вона просто кар'єристка. І з цим вона нічого вдіяти не могла. Вона нічого не відчувала до дитяти, котрого народила в справжнісіньких муках, котре зводило її з розуму будучи ще в утробі. Вона ненавиділа свою вагітність, часті пориви нудоти, гадала, що все мене як народить, але нічого не змінилось.

— Мама! Мамуся! — закриваючи собі рот руками, маленька дівчинка ледве стримувала свої схлипи, ховаючись під сходами в будинку.

Її очі розпухлими від сліз, в горлі стояв ком, від якого було важко дихати. Ця розмова не була призначений для її вух, якби батько дізнався, що його обожнювана донечка все почула, він був би набагато більше розчарований, тому маленька Аліса вирішила зробити вигляд, що нічого не знає.

Маленька дівчинка восьми років все розуміла. Розуміла, що мама її не любить, і не любила. Розуміла, що була тягарем, що її існування створює дискомфорт тій, що дала життя.

В кімнаті пролунав гучний хлопок.

— Я тобі цього не пробачу! — тримаючись за щоку, не стримуючи сліз, істерично заволала жінка.