9

— Я не думала, що ми справді будемо з тобою обідати, — відверто промовила Наташа.

Домовитись про обід здавалось звичайною практикою ввічливості, Наташа і Аліса були не досить близькими щоб відчувати себе комфорт при поглинанні їжа, але зазвичай люди саме за їжею ставали ближче.

— Моє хобі – дивувати людей, — Аліса всміхнулась, — тобі подобається чим ти займаєшся?

 — Ти здивуєшся, якщо я скажу тобі так?

 — Не дуже, — промовила Баляєва, натискаючи на виделку черговий шматочок яблучного пирога, який на диво виявися дуже смачним. — Але це, прямо те, про що ти мріяла?

— Звичайно ні, в дитинстві я навіть не припускала, що захочу стати тим самим терористом в білому халаті, що проколює пальці збираючи кров через скляну страшну трубочку. Це вийшло якось само-собою. Пройшла практику перед дипломну і дипломну, Інна Леонідівна вмовила мене прийти сюди працювати. Вона не помилялась, я не шкодую. Тепер лишилось почекати і отримати бакалавра.

 — Ти навчаєшся?

 — Так, що правда на заочному, денний дуже дорого коштує. Можна запитати дещо особисте?

— Спробуй.

— Ти справді... ну... не розумієш....

— Так. Якщо рахувати в нас людей на потоці, то я  очолюю останнє місце з червоним дипломом і маю закордону практику, — Баляєва говорила спокійно, але погляду на Наташу не підіймала, чи то від сорому чи то від своєї прямолінійності.

— Оу, а як та вийшло?

 — Все дуже просто, я не хотіла навчатись в медичному. Ходила туди лиш по тій причині, що тато наполягав. Ось тепер знаєш мій секрет.

 — Тамара була твоєю однокурсницею?

Наташі було цікаво, цікаво до нестями. В їхній лабораторії завжди щось траплялось, наприклад дивний завідувач-красунчик, молодий повний потенціалу лікар на два відділення, незрозуміле суперництво між колегами а ще поміж всього вони були самою дружньою і сплаченою командою. Поява доньки головного лікаря, яка зовсім була не такою, як всі очікували і її старости по групі. Купа було запитань, на які хотілось знати відповідь.

 — О, ще й як. Вона була нашою старостою, я не зустрічала таких старанних і відповідальних студенток, звичайно я не можу похвастатись іншими старостами, щоб її порівнювати.

 — Так ви подруги? — зніяковіла Наташа, так як не дуже добре відгукнулась зранку про Рувінову.

 — О, нас пов’язує набагато глибші стосунки. Вона диплом мені писала як і багато інших предметів та екзаменів. Мій татко організував практику за кордоном для неї також. Думаю у мене з Тамарою окрім взаємної неприязні ще й спільний смак на протилежну стать.

Алісі будо легко розмовляти з Наташею, з якою вона віднайшла спільну мову на третій день. Дмитренко уважно її слухала, кожнісіньке слово, мов та розповідаю справжнісіньке сенсацію. В якийсь момент усмішка Наташі пропала, щойно в їдальні з’явився Сандер. При інших обставинах Баляєва нічого б не  помітила але зміна поведінки Наташі  навела на думку, що їй подобається саме він.

— Не проти? — Владислав присів за стіл, розділивши дівчат. — Вже подружились? Мило так розмовляєте.

— Щось типу того. — Наташа не дивилась прямо на Сандера, але косі погляди крадькома кидала.

Баляєвій стало цікаво, чи здогадується Сандер про симпатію Наталії, можливо в них побачення було і стосунки їх приховані від усього персоналу. Можливо саме Дмитренко стала тим поршнем Владислава, який відмовлявся поза роботою зустрітись з Баляєвою. Алісі завжди подобалось читати книги про героїнь, котрі закохуються в своїх начальників чи колегах, але на ділі все відрізнялось від книг.

 — Наташ, цього тижня я за мікроскопом, тому лейкоцитарні формули з відділення хірургії принось мені.

 — Добре.

 — В тебе закінчилась вже сесія?

— Так, минулого тижня.

— О, то мої вітання. Для мене завжди будо складно період сесії і здачі цих всіх екзаменів і заліків.

 — Для мене також.

 — Але не для мене, — втрутилась Аліса, щоб якось розрядити атмосферу. Говірка і здавалось досить смілива Дмитренко говорила тихо, невпевнено. — Я ніколи з цього приводу не заморочувалася. Правда тепер я гадаю, що ватро було б.

 — До речі,  ти вільна після обіду? Можемо позайматись півгодини.

— Так. В мене є власний так сказати,  міні-кабінет, там достатньо місця.

— А ти часу не витрачала дарма, третій день а вже маєш кабінет.

— Комірчину змінила.

 — Тоді я до тебе прийду, — Владислав всміхнувся, на обличчі Наташі з’явився рум’янець, і лише сліпий, на думку Аліси, не помітив би закоханого погляду.

— Влад, мені от цікаво. В тебе дівчина є?

Дмитренко ніяково сіпнулась, ледь не перекинувши стакан з соком.

— А що хочеш стати?  — він знову привабливо посміхнувся.

—  А ти фліртуєш зі мною? — не припиняла Аліса, бажаючи зрозуміти, подобається йому Дмитренко чи ні.

— Я піду, мені пора, — Наташа різко підвелась, руки в неї помітно тремтіли, для Владислава було не зрозуміла поведінка колеги, але не Алісі.