8

— Я так не можу, — Тамара увірвалася в кабінет завідуючого, котрий в цей час розмовляв по телефону.

Побачивши підлеглу в досить дивному настрої, Максим все ж таки вирішив закінчити розмову, та вислухати Тамару, котру буквально всю трусило. Ось так безцеремонно увійти в його кабінет, Максим міг дозволити лише Рувіновій, і навіть більше, в цей момент перед очима мелькнув образ Аліси.

— Що трапилось?

Максим підвівся, взявши пластиковий стаканчик, він набрав прохолодної води з бойлера та вручив Тамарі, котра в цей момент присіла на диван. Обличчя її було буквально все в червоних п’ятках а руки спітнілі, вона важно вдихала.

— Дякую, — дівчина зробила декілька ковтків, щоб прийти в себе від хвилювання. — Ти ж знаєш, як я близько сприймаю свої помилки… — Тамара глибоко дихала.

— Де ти зробила помилку?

— Не де, а з ким. Видала невірний результат, навіть думати не хочу, щоб було якби…

— Тамара Олександрівна! — Максим підвищив голос, і Рувінова сконцентрувала весь свій погляд на ньому, — візьми себе  в руки, будь-ласка.  Наступного разу будеш біль ретельно все пере провіряти. Кожна ситуація в нашому житті – це своєрідний урок. Зроби висновки.

— Але ти не розумієш, я могла…

— Тамара, пам’ятаєш правило трьох ситуацій?! Ти безсильна перед: повною зупинкою серця, зупинкою дихання, смерть мозку. В усьому іншому, ти маєш вихід з ситуації, що найменше, так це один.

Рувінова заклякла, розглядаючи уважно Максима, в такі моменти вона відчувала неймовірну підтримку з його сторони. Тяжкий вантаж, котрий впав на її плечі, тепер не здавалася якоюсь проблемою, від якої потрібно нервувати та витрачати на це половину робочого дня.

— Дякую.

— От і добре, — Максим поклав руку на плеча Тамари, злегка поплескавши її. — На майбутнє, якщо не хочеш, щоб про тебе пліткували, стримуйся, навіть якщо дуже розчарована.

— Вибач, я про це навіть не подумала. До речі, це здається мені дивним, але вирішила з тобою поділитись.

— Чим?

— Аліса захотіла навчатись.

— Це в якому сенсі?

— Не знаю, запитала за університетський матеріал, чи маю я його, аргументуючи, що хоче переглянути дещо підтягнути. На мій погляд їй потрібно буквально все підтягувати.

— І ти звичайно їй люб’язно дала свої файли?

— Це не мої файли, а викладачів. Якби були особисто мої напрацювання то не дала б. Тим більш…

— Ти занадто добра, Тамара. Тобі не шкода свого вільного часу, який ти витратила на навчання?! Коли Аліса відпочивала у всіх можливий ресторанах і клубах Києва, ти їй писала контрольну роботу, а на екзаменах твої відповіді ставали її.

— Шкода, дуже шкода, але ти забуваєш одну маленьку деталь. Я отримувала за це гроші, і яка б у мене не була неприязнь та зневага до Аліси, все ж таки без неї я б не змогла оплатити своє навчання, не отримала б закордонну практику. Вона ніколи не зрозуміє, що таке тяжка праця над навчанням, і їй ніколи не зрозуміти мене, яка брала кошти за її оцінки. Те що в нас з нею словесні перепалки, це інша справа. Навіть маючи найкращих репетиторів, навряд чи вона зможе скласти мені конкуренцію в чесній конкуренції.

— Як ти подорослішала, — Максим знизив плечима, всміхаючись їй. — Моя дівчинка почала такі серйозні речі говорити, аж не віриться.

— Є з кого брати приклад. Це лише спочатку я запанікувала, побачивши її тут, але наші робочі процеси пересікаються мінімум, тому все добре. Дякую за розмову, я пішла.

Рувінова вийшла, залишивши Максима наодинці з думками. Завідуючий, котрий мав бездоганну освіту, хорошу практику та цілий багаж знань та перспектив буквально зациклився на донці головного лікаря. Вона була чорною плямою на білому халаті, котру хотілося по скоріше вивести, або ж замінити халат повністю. Він вважаю її пустоголовою, ні про що не думаючи, та не турбуючись про майбутнє. Аліса жила в своє задоволення, а тепер своєю присутністю сіє хаос в його лабораторії, де все працює як годинникова стрілка. Шевченку було достатньо декількох днів, щоб зрозуміти, Аліса як би не намагалась, але їй не освоїтись в медицині, ні на прикрощі головному лікарю, Максим не зможе допомогти його донці.

***

«Кофе Хауз» – одне з найбільш популярніших кавових мереж Києва, принаймні для всіх медичних працівників лікарні Баляєва Анатолія. Кафетерій був побудований в паризькому стилі, інтер'єр був витриманий у жовто-коричневих тонах, разом з маленькими столиками в приміщенні панував справжнісінький домашній затишок з нотками вишуканості, який надихав відвідувачів, особливо тих, хто в білих халатах.

Кав’ярня для медичних працівників була можливістю зміни обстановки, смачної кухні та найдобрішої кави, і звичайно для них діяла бонусна програма знижок. «Кофе Хауз» – було  улюбленим місцем проведення вільного часу Владислава і Максима, окрім вдалого розташування, там готували досить-таки смачні сандвічі. Хлопці відвідували заклад, як тільки в обох випадала спільна перерва, та відсутність додаткової роботи.

Переступивши поріг закладу, їх зустріла затишна атмосфера приміщення, що супроводжувалася гармонійної музикою, приємними пахощами свіжоспечених пончиків, тихим жуванням-розмов відвідувачів.