5

Гучне, на всю актового залу, знайомство з Тамарою Рувіновою майже закінчилося, слідом за цим почалась її невгамовна  промова про неперевершене майбутнє, що з її приходом все зміниться, – на той момент для Баляєвої це було простою балаканиною, яка лише приносила мігрень. Аліса сиділа на останніх рядах, ледве уловлювала знайомі їй слова, уважно стежила за рухами своєї колишньої одногрупниці, нині колегою і слухала, як її мова лилася солов'їної піснею.

— Дорогі колеги, прошу мене підтримати, і я обіцяю, все модифікується!

— Що вона моди... ться? — звернулася дівчина до Рой Інни.

— Модифікує, — поправила її та, — зміна, тобто перетворення, видозміна чогось з придбанням нових властивостей. Іншими словами, Тамара Олександрівна вирішила перевернути з ніг на голову нашу лабораторію! — захихотіла Інна Леонідівна, поправляючи за вухо пасмо волосся, що вибилося з її зачіски.

Тільки ось самому Богу було відомо, смішок її був з докором, або ж просто являв констатування очевидного факту.

— Хм...

 Алісі безумовно не подобалося, що Тамара отримала так швидко крісло лікаря, адже для неї це було цілковито неможливим.

— Дитинко, не звертай на це увагу, — Інна спостерігала, як Аліса змінилась в обличчі, явно над чимось дуже посилено замислилася, — все одно тебе це ніяким чином не стосується.

— Чому?

 Баляєва здивовано подивилась на сорокарічну лікаршу, від котрої чекала пояснень. Аліса відчувала себе частиною великого механічного процесу, котрий запустився від того моменту, коли вона одягла на себе білий халат в цій лікарні.

— Дитинко, тому що ти не належиш до клінічної лабораторії, точніше, — жінка на хвилину запнулася, підбираючи правильні слова, — не маєш справи з біологічними матеріалами. Тобі в цьому плані не зрозуміти, тай не треба розуміти.

— А якби я була тим самим лікарем-лаборантом, я б розуміла, про що мова?

— Дитинко, ти лікарем?! — жінка видала смішок, після чого швидко відкашлялась, згадуючи з чиєю дочкою вона все-таки розмовляє. — До цього потрібно мати талант, в твоєму випадку хоча  розуміння елементарного.

— Але лікарями ж не народжуються! — отримавши ще один суровий погляд від Володимира, Аліса понизила тон. — Ними стають в ході довгого навчання та тяжкої праці, окрім цього визнання колег  та пацієнтів, і лише тоді можна вважати, що людина стала лікарем. Хорошим лікарем! — на остатньому реченні Баляєва притихла,  заклякла в якийсь момент, обдумуючи власні сказані слова, що вирвались з неї не очікувано.

Неприязнь Аліси до Тамари було засноване на особистих почуттях, але дискусія з приводу хорошого лікаря, мали глибші корні, практично до самого дитинства. Дівчина згадала своє дитинство, особливо тернистий шлях яким йшли її батьки, щоб отримати загальне визнання та досягти таких висот. Безліч розбіжностей, сварок та битого посуду, що були в родині з приводу роботи, послужило повноцінною неприязню Аліси до медицини, та думки, що все дається легко тим, хто в білих халатах.

Аліса відчувала себе, мов на неї щойно вилили відро крижаної води, ще буквально вчора, вона гадала, що все так легко, немає нічого складного в запам’ятовуванні теорії та використанні її на практиці. Буквально вчора, для неї  медицина не складала зусиль.

— Так, ти права, — відмахнулася Рой від подальшого розвитку розмови, не бажаючи вступати в словесну перепалку з неосвіченим дитям. —  Йдемо краще назад в лабораторію, я як раз дам тобі матеріали, мені потрібно, щоб ти зробила їхні копії.

— Добре.

***

Доручення Рой виявилося не з легких – дівчина провозилася з роботою до обіду, не маючи часу навіть випити кави. Серед купи документів, які Інна Леонідівна дала Алісі для копіювання, були деякі конспекти, призначені для нової співробітниці; Баляєва їх вирішила собі також запозичити. Різновидність виконуваних досліджень та їхні методики, за якими проводились постановки діагнозів, зчитування висновків, виявилось набагато більше, чим розраховувала Аліса. Брошурки, інструкції по апаратурі, протоколи лікування пацієнтів, що використовувалися для досліджень різного біологічного матеріалу, від об’єму інформації котру потрібно було запам’ятати, мозок Аліси буквально просив дозу кофеїну.

Закінчивши  повністю з роботою, Баляєва буквально поспішила до їдальні, думаючи лише про міцну каву. Робота її виснажила, а також примусила забути про вчорашню витівку з завідуючим але не про відсутність нормального чну. Зайшовши до їдальні, дівчина все-таки згадала, що зустріч з Максимом не обіцяє нічого хорошого. На щастя, час обіду давно минув, тому можливість Аліси зустрітись з завідуючим мала малі шанси.

— З чого б почати? — задумливо промовила вона, дивлячись на папку пристойної товщини, копійованих матеріалів зайнявши місце в кутку кімнати, практично сховавшись за наставленими велетенськими кактусами, що впирались буквально в стелю їдальні. .

Взявши до рук телефон, Баляєва вирішила що почати варто з вчителя, котрий допоможе їй принаймні з основами.

— Думаю, варто з кави, — промовив Владислав, що  з'явився з нізвідки, поставивши чашку з гарячою рідиною перед Алісою. — Латте, не знаю яка твоя улюблена кава, але це загально прийнятий стандарт.

— Зараз я маю тобі подякувати? — Аліса підняла погляд на молодого хлопця, котрий був зараз на роботі чи не єдиною розрадою. Зрозумівши, що вона бовкнула грубість, опустила погляд. — Вибач.