3

— Тату, я хочу у відпустку! Місяців так на шість!  — ледве не задихаючись від власного гніву, говорила дівчина, міцніше стискаючи телефон.

Аліса подумки повільно рахувала до десяти, щоб приборкати власні емоції, принаймні відомий блогер з інстаграму так говорив. Гучний стукіт її підборів відлунням розлітався по лабораторії, що правда тепер нікому було звертати на неї увагу чи ж перешіптуватись.

На годиннику була шоста година вечора, на вулиці почалася справжнісінька осіння злива з буревісним вітром, котрий нагинав нещадно голе гілля, брязкотів по порожніх сміттєвих баках граючись з великими краплинами дощу, мов з перлами. Йти до машини було справжнісіньке волове пекло з неприємним дотиком прохолодних краплин та бруду котре лишалось на підошві.

— Люба, ти пропрацювала щонайменше шести годин. Яка ж відпустка…

Анатолій мав надію, що все ж таки донька схаменеться, подивися на професію його всього життя іншими очима. Баляєв старший мав досвід, і не раз бачив як з недосвідчених медиків в університетах, що ледве заробляли свої трійки, виростали справжнісінькі фахівці. 

— Тату, ти  головний лікар!

— Я добре знаю свою посаду.

— Тобі буде не складно домовитись з бухгалтерією про відпусту, так же? Мене дуже виснажив цей день, я вислухала годину лекцію по користуванню звичайнісіньким принтером, а ще дві зі роботою на комп’ютері по створенню якихось там шаблонів для виписки діагнозів.  Мене буквально мозок вибухає. А також я отримала приниження, відмову, і між цим всім зустріла випадково-невипадково Тамару, яка влаштувалась в лабораторію!

— Звучить жалісливо. Мені не тяжко домовитись про твою відпустку, але пропорційно як я домовлятимусь, так само нулі зникатимуть на твоїй карточці, а разом з цим машина. Бажаєш ти ще йти у відпустку? — Анатолій говорив спокійним та розміреним тоном, цілком розуміючи, що перший день на роботі може видатись далеко не медом.

— Ні, дякую. Ти цілком дав мені зрозуміти, як я обожнюю свою роботу, котру отримала завдяки тобі!

— Я радий, що ми зрозуміли один одного.

Аліса поклала трубку, скрегочи зубами, намагаючись вгамувати внутрішній стан котрий протестував проти всього, що говорив Анатолій, окрім нулів на карточці та машини. На думку Баляєвої молодшої, кризу яка розросталась мов сніжний ком, що стрімко набирав обертів, потрібно залити міцним віскі-колою та витанцювати в самому популярному клубі Києва і без кращої подруги  та її мудрих порад не обійдеться.

Постукуючи білими манікюром по рулю, дівчина вглядалась в запотівши лобове скло, та обдумувала, які ж краще підібрати слова, щоб висмикнути подругу серед тижня до клубу. На думку їй спадали нісенітниці, жодних ніяких підкріплюючих аргументів для безпрограшного погодження. Можливо було б більше діла, якби Аліса не ловила себе на думці, що її таки турбує відмова Владислава, і зосередитись на іншому не виходило. Не те що б Аліса хотіла побачення, просто молодик здався дужє цікавою людиною зі своїм баченням, що далеко відрізнялось від її, тай відмову було якось прикро почути без пояснень.

Узявши телефон до рук, вона так і не придумавши нічого кмітливого, тому просто набрала номер подруги, вирішивши сказати все як є, поставив ставки на її розуміння, та надання консультативно-реабілітуючих сеансів.

— Даша, я влаштувалась до тата на роботу, я надягаю білих халат добровільно, мій завідуючий справжнісінький зверхній козел, якому немає навіть тридцяти п’яти, а симпатичний лікар відмовся пити зі мною каву. Я отримала порцію приниження,  і до цього всього я буду бачитись кожного дня з Тамарою Рувіновою. Я просто потребую з тобою зустрічі.

— Напитись ти хочеш, — пролунав сонний голос по ту сторону телефону.

— Надаю перевагу словам – зняти стрес.

— Я тебе зрозуміла, добре тоді я забронюю нам столика в Queen, скучила за їхньою кухнею.

— Що так просто візьмеш і погодишся?

— Так.

— Ніяких вмовлянь, благань?

— Просто, не знаю що з цього твого озвученого списку є гіршим.

— Ну тоді прощаюсь з тобою до восьмої.

— Дрес код?

— Львиця-тигриця.

— Пойняла, прийняла.

***

— Максим Олександрович, — тихий стукіт в двері, — можна увійти, не зайняті?

— Тома? — зніяковіло і одночасно з полегшенням вимовив чоловік відірвавшись від паперів, що буквально завалювали його стіл. — Робочий час давно закінчився, що ти тут робиш до сих пір?

Максим поглянув для впевненості на електродний циферблат, що стояв у нього на столі, і лиш потім розслаблено посміхнувся, адже і його робочий час давно закінчився, він втратив плин часу.  За вікном панував ливень, котрий приємно барабанив по підвіконню, створюючи дивакувату мелодію.

— Розбиралась з інструкціями, котрі лишила мені Наталія Вікторівна. Не слідкувала за часом. Йшла вже додому, як побачила, що горить світло в вашому кабінеті. Гадала, що забули вимкнути.

— Мені прямо таки не звично від твого офіційного звернення. Зовсім інша людина.

— Це можна вважати як комплімент?