Глава 28. Маркіян

Усе навколо раптом починає рухатися в уповільненій, майже примарній зйомці. Шум ресторану, спалахи тьмяного світла, розгублений вираз обличчя синьйора Луїджі — усе це стирається, залишаючи лише важке, задушливе повітря та божевільний, тваринний оскал Артура. Цей виродок потирає зап'ястя, яке я ледь не зламав йому секунду тому, і в його очах спалахує остання, найбільш нищівна карта.

Він дивиться на мене, потім переводить погляд на Дениса і видає всю правду прямо в обличчя:

— Хто я? — Артур голосно, огидно сміється, і цей звук б'є по моїх барабанних перетинках як залізничний таран. Він робить крок упритул до заціпенілого хлопця, заглядаючи йому в очі з єхидною, переможною посмішкою. — Твій батько, козаче!

Я завмираю. У голові на мить настає абсолютна, дзвінка тиша. Перед очима виникає обличчя Наталі під час шторму на яхті, її слова: «Я не мала права його втратити після її смерті...» Тоді я був упевнений, що вона говорить про покійного чоловіка. Про батька Дениса, якого вони втратили.

— Хіба він не помер? — питаю тихо, і мій власний голос здається мені чужим, глухим, ніби виривається з-під товщі крижаної води. Я дивлюся на Наталю, шукаючи в її очах бодай якесь спростування, але бачу там лише мертву, випалену пустелю.

— Помер? — Артур закидає голову і вибухає новим нападам реготу, від якого мені хочеться просто розчавити його об найближчу стіну. — Ось же я, здоровий і живий! Та вас, шефе, жорстко надурили! І, певно, не лише в цьому. Подивіться на неї! Яка вона йому мати? Вона ніколи не народжувала! Наташо, ну що ж ти мовчиш? Скажи їм! Скажи своєму багатому папику, чий це насправді син! Скажи, що це дитина твоєї покійної сестри, яку ти привласнила!

Слова падають між нами як активовані фугасні снаряди.

Вона ніколи не народжувала.

Дитина покійної сестри.

У мене всередині все обривається й летить у глибоку, крижану прірву. В один момент уся моя залізобетонна впевненість розсипається на дрібні друзки. Я застигаю, відчуваючи, як реальність навколо тріщить і ламається навпіл. Перед очима гарячковим калейдоскопом миготять останні тижні: її паніка на яхті, її дивні недомовки на нічній терасі, її запекле бажання захистити хлопця... Вона брехала мені. З першої секунди. З першого рядка нашого фіктивного контракту. Вся ця ілюзія шлюбу, вся її зворушлива материнська гордість — усе це було вибудовано на монументальній, продуманій брехні. 

Але найстрашніший, нищівний удар припадає не на мене.

Я повільно повертаю голову і дивлюся на Дениса. Хлопець застигає на місці, наче вражений громом. На його обличчі відбивається такий дикий, нелюдський біль, що на це важко дивитися. Руки, якими він щоночі так безтурботно тримав приставку, безсило опускаються вздовж тіла. Кулаки розтискаються, а величезний білий ведмідь, якого ми з таким тріумфом виграли для мами всього кілька годин тому, безпорадно падає з його рук прямо в бруд, під ноги перехожим.

Ден дивиться на Наталю очима, які за секунду наповнюються гарячими, підлітковими сльозами й диким, неосяжним нерозумінням. Уся його дитяча віра, весь його всесвіт, де була тільки одна рідна людина — його мати — прямо зараз кришиться на дрібний пил. Він не знав. Він, чорт забирай, не знав правди взагалі! Він усе своє життя вважав її тією, яка подарувала йому життя.

— Мам... — зривистим, хрипким шепотом видавлює з себе Ден. Голос підлітка ламається, зраджує його, переходячи на відчайдушний крик, повний невимовного благання. — Що він верзе?.. Мам, скажи, що він бреше... Ну скажи! Подивися на мене! Чому ти мовчиш?! Скажи, що це якийсь клятий розіграш!

Він робить крок назад, дивлячись на неї так, ніби перед ним стоїть чужа, незнайома жінка. Його груди важко здіймаються, сльози течуть по щоках, але він навіть не намагається їх витерти.

Наталя німіє. Її губи судорожно сіпаються, але з них не злітає жодного звуку. Вона дивиться на дитину з таким розпачем, з такою невимовною мукою, що будь-які слова стають зайвими. Вона затискає рот долонею, намагаючись стримати глухий, божевільний ридаючий звук, але її мовчання — це найгучніше, найстрашніше зізнання у світі.

Я відчуваю, як мої пальці, що досі міцно й захисно тримали її за талію, стають чужими й невагомими. Повільно, міліметр за міліметром, я розтискаю хватку і повністю відпускаю її руку. Опускаю свою долоню вниз, відступаючи на крок назад, залишаючи її одну посеред цього кошмару. Між нами миттєво утворюється глуха, непроглядна стіна завдовжки в життя.

Вона обертається до мене, ловить мій погляд, і в моїх очах вона більше не знаходить ні тепла, ні захисту — лише холодний, розірваний на шматки лід.

Вся її вигадана ілюзія шлюбу офіційно вибухнула, поховавши під уламками нас усіх.

❤️ **УВАГА! Це був кінець безкоштовного уривку.**

*Що зробить Марк, дізнавшись про таку масштабну брехню? Чи зможе Денис пробачити жінку, яку вважав єдиною рідною людиною у світі? І як відреагують італійські інвестори на цей гучний скандал посеред ресторану?*

✨ **Оформлюйте передплату на книгу «Експрес-сім’я на місяць» прямо зараз, щоб не пропустити вихід наступних гарячих глав та дізнатися розв'язку цієї драматичної історії! Нові глави публікуються щодня! Перші 2 тижні ціна знижена, а в 28 главі будуть даруночки**

❤️Дуже сподіваюся на вашу підтримку. Люблю і ціную кожного свого читача. Ваша Юліанна ♥️