Глава 27. Наталя

Весь світ навколо мене стискається до розмірів цієї клятої тераси. Перед очима все пливе, а в грудях розростається така задушлива, крижана паніка, що я перестаю відчувати власне тіло.

Синьйор Луїджі вже стоїть поруч, сяючи своєю бездоганною патріархальною посмішкою, а Артур... цей виродок навіть не думає йти. Навпаки, відчувши мою слабкість, він буквально розквітає в своєму нахабстві. Його слова про те, чи впевнений Марк, чий це син, усе ще відлунюють у моїх вухах смертельним вироком.

— Синьйоро Наталі, ви сьогодні чарівні! Одеса вам личить, — Луїджі ввічливо вклоняється, злегка торкаючись моїх замерзлих пальців. Але його гострий, чіпкий погляд старого бізнесмена миттєво фіксує напругу між Марком та Артуром. — О, Марко, я бачу, ви зустріли знайомого? Не представите нас?

Марк зціплює зуби так, що на його щелепних м'язах перекочуються жорвна. Його рука надійно замикається на моїй талії, але перш ніж він встигає холодно відрізати італійця від цієї розмови, Артур робить крок уперед і безцеремонно встряє в діалог, простягаючи Луїджі руку.

— Артур, — нахабно представляється він, ковзаючи слизьким поглядом по моєму білому як полотно обличчю. — Старий... дуже старий знайомий Наталочки. Ми не бачилися купу років, а тут така раптова зустріч. Разом із її... синочком.

Він навмисно виділяє слово «синочком», знову впритул дивлячись на Дениса.

— Чудово, просто чудово! — щиро, нічого не підозрюючи, посміхається Луїджі, тиснучи йому руку. — Завжди приємно зустріти друзів з минулого. Наталі, ваш чоловік Марко вчора так палко захищав ваш бізнес перед нами. Ви справді зразкова родина.

— Зразкова? — Артур раптово видає короткий, єхидний смішок. — О так, Наталя вміє будувати правильні стосунки. Особливо коли з'являється такий солідний... татусь для малого. Правда, Наташ? Ти ж у нас завжди була майстром великих ілюзій.

Всередині мене щось остаточно тріскається. Цей тон, ця брудна, цинічна іронія прямо в обличчя моєму синові та діловому партнеру Марка — це занадто. Образа, лють і дикий страх змішуються в один вибухонебезпечний коктейль.

Я роблю різкий крок уперед, вириваючись з-за спини Марка. Моя рука сама злітає в повітря, і я з усієї сили намагаюся заліпити Артуру хльосткий, принижуючий ляпас прямо по його нахабній пиці.

Але він виявляється швидшим. Артур перехоплює мій злітаючий лікоть за міліметр від своєї щоки, боляче стискаючи пальці на моєму зап'ясті.

— Но-но, Наталочко, ти все така ж істеричка, — голосно, на весь зал сміється він. Цей його гидкий, торжествуючий сміх лунає настільки гучно, що кілька людей за сусідніми столиками миттєво обертаються. Що найстрашніше — цей сміх привертає увагу інших партнерів Марка, які сиділи неподалік на терасі. Я бачу, як Антоніо та старший Санторо переривають розмову і з подивом повертають голови в наш бік.

— Пусти її. Негайно, — голос Марка падає до ультразвуку. Це вже не просто попередження бізнесмена — це рик хижака, готового розірвати жертву. Його залізна хватка лягає на кисть Артура, і я чую, як хрускотять суглоби виродка. Артур миттєво розтискає пальці, сичачи від болю, але його очі все одно блищать торжеством.

— Дене, ходімо звідси! Швидко! — гарячково шепочу я, хапаючи хлопця за руку й намагаючись витягти його з цього пекла, поки не стало занадто пізно.

— Мам, та що відбувається?! Хто цей козел?! Чому він так каже про мене?! — Денис затято опирається, його підліткова гордість уражена, він бачить, що цей чоловік ображає мене, і рветься в бій, повністю копіюючи жорстку поставу Марка.

Синьйор Луїджі переводить розгублений і вже помітно холодніший погляд з мене на Марка, а потім на Артура. Його консервативні виховані мізки явно не розуміють цього брудного скандалу посеред елітного ресторану.

Я стою посеред цієї зали, відчуваючи на собі десятки допитливих поглядів, і розумію: це кінець. Мій світ руйнується прямо зараз, на очах у мільярдних інвесторів Марка. Минуле наздогнало мене, і ціна за мою брехню буде занадто високою.