Глава 21. Маркіян

Ресторан, який я обрав для цього вечора, розташований на самому краєчку високої скелі, що стрімко обривається в море. Сюди не пускають випадкових перехожих — це закрите, майже таємне місце, де столики заховані в тіні розлогих оливкових дерев, а замість даху над головою горить неосяжне південне небо. Навколо немає ні партнерів, ні камер, ні синьйора Санторо з його вічними контрактами. Тільки ми.

Наталя сидить навпроти, і тьмяне світло свічок відбивається в її очах, роблячи їх схожими на два шматочки темного бурштину. Вона намагається тримати дистанцію, грати в ту саму крижану й горду жінку, але я бачу, як тремтять її пальці, коли вона торкається келиха з вином. Ця витончена сукня, розпущене волосся, що м'яко спадає на плечі, й цей вечірній сутінок роблять її настільки красивою, що у мене перехоплює подих.

Я вирішую, що з мене досить цих дурних ігор у хованки. Час зняти маски.

— Знаєш, Наталю... — я відкладаю прибори й дивлюся на неї так, щоб вона не змогла відвести погляд. — Я мільйонер, у мене сотні об'єктів по всій країні, моє життя розписане по хвилинах на роки вперед. Але цей час біля моря, у цій божевільній, фіктивній родині... став найкращим за всі мої останні роки. Справжнім.

Вона завмирає, затамувавши подих. Мої слова б'ють прямо в ціль, руйнуючи її штучну броню. Вона повільно опускає келих на скатертину, і в її погляді проковзує стільки розгубленості, що мені хочеться пересісти на її бік диванчика і просто забрати її до себе.

— Чому ти це кажеш, Марку? — тихо запитує вона, і в її голосі більше немає колишньої колючості. — Ми ж обидва знаємо, що це лише бізнес. Угода, яка вирішує наші проблеми. Ти отримаєш свій тендер, я... врятую студію і майбутнє Дениса. Навіщо перетворювати це на щось більше?

— Тому що я втомився брехати сам собі, — хрипко відповідаю я, накриваючи її долоню своєю. — Подивися навколо. Тут немає Санторо. Немає журналістів чи інвесторів. Мені нема перед ким грати роль турботливого чоловіка. Але я сиджу тут і дивлюся на тебе не через умови контракту, Наталю.

Вона нічого не відповідає, але я відчуваю, як під моїми пальцями прискорюється її пульс. Вона боїться. Боїться повірити мені, боїться підпустити ближче чоловіка з мого світу, де все купується і продається.