Глава 19. Маркіян

​Я кручу в руках порожній келих під ранішнім сонцем, але думками все ще залишаюся в учорашньому вечорі. Наші нічні посиденьки на терасі не йдуть мені з голови. Наталя щось приховує. Коли вона заїкнулася про якусь обіцянку, в її очах миттєво спалахнув такий дикий, тваринний страх, ніби вона стояла на краю прірви. У її минулому ховається серйозний, глибокий біль, про який вона не збирається говорити. Але ця її запекла гордість у поєднанні з раптовою, крихкою ніжністю заворожують мене все більше. Я хочу розгадати її. Хочу зняти з неї всі шари захисту, один за одним.

​Проте наступний день швидко повертає нас до бізнесової реальності. На сьогодні Санторо запланував велику прогулянку на своїй розкішній трипалубній яхті. Ділові переговори у відкритому морі — класика італійського стилю.

​Коли ми піднімаємося на борт, погода здається ідеальною. Але варто нам відійти на кілька миль від берега, як синоптичні прогнози летять під три чорти. Небо миттєво затягує важкими, свинцевими хмарами, а лагідний морський бриз перетворюється на шквалистий, холодний вітер. Починається сильна, підступна качка. Величезні хвилі з гуркотом б'ють об білосніжний борт яхти, підкидаючи судно на кілька метрів угору.

​Італійські партнери спокійно переходять у закриту кают-компанію, перечікуючи негоду за келихами вина. Денис, який узяв із собою приставку, теж залишається всередині. Я збирався послідувати за ними, але коли обертаюся до Наталі, яка застрягла біля виходу на корму, у мене всередині все холоне.

​Вона не просто відчуває дискомфорт від качки. Вона панічно, до смертельного жаху боїться цієї води.

​Наталя стоїть, наче закам'яніла, судорожно вчепившись обома руками в металеві поручні. Її обличчя стало білішим за сніг, губи тремтять, а очі розширені від невимовного, сліпучого жаху. Коли чергова хвиля з гуркотом розбивається об корму, обдаючи нас хмарою крижаних бризок, вона видає тихий, придушений схлип і заплющує очі.

​— Наталю! — я миттєво опиняюся поруч, перекриваючи своїм тілом шлях до води. Сильним рухом я відриваю її заціпенілі пальці від заліза й притискаю її до себе.

​Вона навіть не намагається пручатися чи показувати свою звичну гордість. Наталя буквально втискається в мої груди, ховаючи обличчя на моїй шиї, і я відчуваю, як усе її тендітне тіло б'є дика, неконтрольована дрижанка. Вона хапає пальцями комір моєї сорочки так, ніби я її єдиний рятівний круг серед цього розбурханого хаосу.

​— Спокійно, чуєш мене? Спокійно, я тримаю тебе, — хрипко шепочу я їй прямо в маківку, міцно замикаючи руки на її талії й ховаючи її від вітру та хвиль під своїм важким плащем. — Ми в безпеці. Яхта надійна. Я поруч. Я не відпущу тебе.

​— Дощ... вода... — судорожно, крізь сльози бурмоче вона, і її голос зривається на істеричний шепіт. Картини з минулого явно накривають її з головою. — Вона... вона теж... Тоді теж лив страшний дощ... Дорога була слизька, вода заливала все... Машина просто злетіла... Сестра... моя сестра тоді мало не втопилася, вона загинула в тій клятій аварії під зливою... Вода забрала все...

​Я застигаю, вражений цим раптовим, страшним зізнанням. Ось воно. Ось звідки цей панічний страх і цей біль. Її сестра загинула в автокатастрофі під час грози.

​Я починаю повільно гладити її по спині, заспокоюючи, заколисуючи, ділячись своїм теплом. Наша близькість на цій штормовій палубі стає настільки інтимною, що весь світ навколо просто перестає існувати. Немає ні яхти, ні Санторо, ні бізнесу. Тільки її шалений стукіт серця об мої груди.

​Поступово, під моїми руками, її дихання вирівнюється. Дрижанка зникає. Наталя повільно піднімає голову, і її заплакані, величезні очі опиняються за міліметр від моїх. Вона дивиться на мої губи, потім знову в очі. Повітря між нами спалахує.

​— Я не мала права його втратити після її смерті... — ледь чутно, самим подихом злітає з її вологих губ цей дивний, повний болю подвійний сенс. І вона раптово замовкає, злякано прикусивши язик.

​У мене всередині все стискається. Після її смерті... Я дивлюся на неї й думаю про Дениса. Звісно, вона говорить про батька Дениса. Після загибелі сестри, мабуть, невдовзі помер і її чоловік, і вона залишилася зовсім одна з немовлям на руках. Вона не мала права втратити сина, не мала права зламатися. Яка ж сильна жінка дісталася мені за цим фіктивним контрактом.

​Я більше не можу контролювати себе. Лють шторму змішується з божевільним чоловічим бажанням, яке я придушував тижнями. Я нахиляюся нижче, мої пальці плавно піднімають її підборіддя. Наш перший, справжній, вистражданий поцілунок уже торкається губ...

​— О, Марко! Наталі! Ну де ви там сховалися від негоди? — раптом гримить гучний, веселий голос старого Санторо, який вирішив вийти на палубу.

​Наталя миттєво здригається і відскакує від мене, гарячково витираючи сльози й повертаючи на обличчя акторську маску. Момент безжально зруйновано. Я зціплюю зуби від дикого розчарування, але змушений обернутися до італійця з черговою черговою посмішкою.

​Шторм затихає, але в моїй душі він тепер вируватиме доти, доки ця жінка повністю не стане моєю. І жоден контракт у світі мене вже не зупинить.