Глава 17. Маркіян

Я тримаю руку на її талії й раптом усвідомлюю те, що мав помітити ще пів години тому. Вона більше не здригається.

Раніше, коли нам доводилося грати на публіку, кожен мій дотик діяв на Наталю Мельник як розряд струму. Варто було мені просто торкнутися її плеча чи обійняти перед італійцями, як її м'язи під пальцями миттєво кам'яніли, а сама вона вся стискалася, вибудовуючи глуху, невидиму стіну захисту. Вона терпіла це суто через контракт.

Але зараз, коли на терасі зазвучала повільна, тягуча італійська мелодія, а Санторо практично змусив нас вийти на танець, усе змінилося. Наталя зробила крок мені назустріч, плавно поклала свою тендітну долоню на моє плече й... розслабилася. Вперше за весь цей час.

Ми повільно рухаємося в такт музиці під теплим вечірнім небом Одеси. Морський бриз м'яко перебирає пасма її розпущеного волосся, долинає тихий шум прибою, а тьмяне світло ліхтарів вихоплює золотисті іскри в її очах. Я відчуваю, як її тіло подається вперед, підкоряючись моїм рухам, як зникає колишня запекла напруга. Вона тут, зі мною, і вона більше не чекає від мене удару чи каверзи. Моя промова на захист її квіткової студії остаточно розбила її крижану броню.

Я дивлюся на її напіввідкриті губи, відчуваю гаряче дихання на своїй шиї й раптом ловлю себе на абсолютно божевільній для мого прагматичного мозку думці. Мільярдний будівельний контракт, Санторо, тендери, ризики холдингу — все це раптом відходить на другий, третій, десятий план. Мені стає абсолютно байдуже, дивиться на нас хтось у цю секунду чи ні. Мені просто, чорт забирай, подобається тримати її в обіймах. Відчувати її тепло, її запах моря та ягід, її тонку талію під своїми пальцями. Ця жінка проростає крізь мої залізобетонні кордони, руйнуючи все, що я будував роками, і я вперше в житті не хочу цьому опиратися.

Я плавно розвертаю її в танці, і мій погляд випадково падає на наш стіл.

Денис, який досі сидить там і доїдає десерт, помічає мій погляд. Малий хитро примружується, нахабно підморгує мені й непомітно для матері показує під столом великий палець, мовляв: «Гарна робота, татку, так тримати».

Я ледь стримую посмішку, щоб не зіпсувати романтичний момент, і знову повертаюся до Наталі, притискаючи її до себе ще на міліметр ближче. Маленький хижак Мельник офіційно схвалив мої залицяння. Тепер залишилося найважче — втримати цю жінку в руках, коли контракт закінчиться і гра стане реальністю.