Глава 14. Наталя

Моє тріумфування з приводу вдалого жарту за сніданком тривало рівно до обіду. А потім усе злетіло під три чорти, бо Денис вирішив, що якщо йому зійшла з рук зухвалість у кабінеті Воронова, то тепер він став богом цього узбережжя.

Я стояла на терасі другого поверху, коли почула дикий, оглушливий рев мотора, що долинав від приватного причалу вілли. Серце миттєво пропустило удар. Схопившись за поручні, я визирнула вниз і від жаху мало не зомліла.

Білосніжний, швидкісний спортивний катер Санторо, який ще зранку мирно гойдався на хвилях, стрімко відходив від пірса. За штурвалом, наче в якомусь підлітковому бойовику, стояв Денис. Без рятувального жилета, з божевільною посмішкою на обличчі, він витиснув газ на повну. Катер задер носа і з ревом понісся вперед, залишаючи за собою пінистий шлейф.

— Денисе! Зупинись! — закричала я, зриваючи голос, хоча розуміла, що за гуркотом двигуна він мене не почує.

Хлопець ніколи в житті не керував водним транспортом. Він просто не розумів, наскільки підступним може бути море. Катер летів на шаленій швидкості, і Ден, намагаючись зробити крутий розворот, явно втратив контроль над штурвалом. Судно різко занесло вбік, прямо на бетонний хвилеріз, що захищав пляж вілли.

У мене всередині все закам'яніло. Я затисла рот долонями, готуючись до страшного удару. Катер нісся на бетон на швидкості за шістдесят кілометрів. Смертельна траєкторія. Денис нарешті зрозумів, що накоїв — я побачила, як він панічно смикнув кермо в інший бік і спробував скинути швидкість. Хвиля підкинула судно, воно пройшло в якихось кількох нещасних сантиметрах від гострого бетону, обдавши його хмарою бризок, і з глухим стукотом заглухло, застрягши на мілководді біля самого берега.

Я кубарем скотилася сходами вниз, ледь не ламаючи підбори. Мої ноги тремтіли, в голові пульсувала одна єдина думка: «Живий, головне — живий».

Але коли я вибігла на пірс, там уже був Воронов. І вигляд у нього був такий, що мені захотілося власноруч сховати Дениса назад у кущі троянд.

Маркіян стояв біля самої води, і від його зазвичай бездоганного ділового спокою не залишилося й сліду. Кулаки стиснуті так, що побіліли кісточки, плечі напружені, а погляд крижаних очей здатний був спопелити на місці. Це була не просто злість бізнесмена, у якого взяли дорогу річ. Це була лють вожака, чиї правила безпардонно порушило дурне вовченя.

Денис, мокрий з голови до ніг, виліз із катера й несміливо ступив на дерев'яний настил причалу. Вся його підліткова пиха вмить випарувалася, він дихав часто-часто, а в очах читався такий самий тваринний страх, як і вчора в машині від повідомлення бандитів.

— Я... я просто хотів спробувати... — пробурмотів Ден, опускаючи голову.

— Замовкни, — тихим, залізобетонним тоном, від якого мороз пішов по шкірі, обірвав його Марк. Він навіть не кричав. Але в цьому титанічному, стриманому гніві було стільки загрозливої сили, що повітря навколо наче замерзло. — Ти міг убитися сам і розбити чуже майно, Мельник. Ти безголовий, егоїстичний ідіот.

— Воронов, досить! — я підбігла і заслонила Дениса собою, хоча моє власне серце калатало десь у п'ятах. Я зазирала в крижані очі Маркіяна і бачила в них абсолютне, безкомпромісне рішення. — Він усе зрозумів! Він злякався! Не треба...

Марк повільно перевів погляд на мене. І в цьому погляді не було ні краплі тієї ніжності, яку він зображував за сніданком. Тільки холодне відсторонення.

— Твоє виховання, Наталю, мало не коштувало хлопцю життя. І мого контракту також, — карбував він кожне слово, наче забивав цвяхи у труну нашої угоди. — Ви обоє не контролюєте ситуацію.

Він різко розвернувся і покрокував до вілли, кинувши через плече охоронцеві: «Приберіть катер і поверніть ключі Санторо».

Я залишилася стояти на причалі, обіймаючи тремтячого Дениса за плечі. Дике, неосяжне почуття провини й паніки накрило мене з головою. Воронов реально злився. Цього разу це була крапка. Я дивилася в бік будинку й з жахом чекала вечора. Я була впевнена: зараз він викличе юриста, розірве наш фіктивний контракт і просто вижене нас із вілли, залишивши сам на сам із нашими мільйонними боргами та розбитим життям. Ми програли, так і не почавши.