Глава 12. Маркіян

Щойно остання покоївка зачиняє за собою масивні дубові двері, залишаючи нас у межах виділеного нам крила вілли, Наталя відскакує від мене так, ніби я зроблений із чистої кислоти. Жодної ніжності, жодного закоханого погляду. Вона миттєво виставляє вперед лікті, розправляє плечі й дивиться на мене з такою колючою, запеклою гордістю, що я мимоволі примружуюся.

— Чудова робота, Наталю, — іронізую я, повільно знімаючи піджак і кидаючи його на крісло. — На публіці ти притискалася до мене й цілувалася куди переконливіше. Я ледь сам не повірив, що у нас ідилія.

— На публіці я відпрацьовувала ваші кляті гроші, Воронов, — відрізає вона, і її груди важко здимаються під тонкою тканиною сукні. — А тут ми наодинці, тож тримайте дистанцію.

Поки між нами починають літати перші іскри, з глибини коридору лунає задоволений свист. Денис, який уже встиг обійти всі апартаменти, по-господарськи виходить із найбільшої спальні з панорамним видом на море. Він закидає голову, хвацько крутить на пальці ключі від кімнати й дивиться на мене зі своєю фірмовою підлітковою зухвалістю.

— Ну що, «татку», кімнатку з терасою я забрав собі, — заявляє цей малий нахаба, підходячи ближче й безцеремонно заглядаючи мені в очі. — Слухай, раз ти в нас такий крутий будівельний магнат і гроші курям не клюють, у мене є пропозиція. Там на причалі стоїть новенький гідроцикл. Організуй мені такий самий на цей місяць. Ну, щоб статус «сина мільйонера» підтримувати, розумієш?

Я повільно переводжу погляд на хлопця. Усередині починає закипати глухе роздратування. Малий зовсім втратив береги від безкарності. Він думає, що якщо я закрив його борги, то тепер став його особистим спонсором і джином із лампи. Ламати характер цього підлітка доведеться жорстко, і я вже точно знаю, як провчити його за цю нахабність.

— Гідроцикл? — тихо, з небезпечною м'якістю перепитую я, підходячи до нього впритул і змушуючи хлопця трохи збавити оберти. — Палубу ти сьогодні не миєш лише тому, що я в хорошому гуморі. Марш у свою кімнату, Мельник, поки я не згадав, що таке армійська дисципліна.

Денис ображено пирхає, але, помітивши мій погляд, вирішує не випробовувати долю й швидко зникає за дверима своєї спальні.

Я різко розвертаюся до Наталі. Весь мій залізобетонний самоконтроль, який я тримав перед італійцями, тріщить по швах.

— А тепер послухай мене уважно, — мій голос пав на кілька тонів, стаючи загрозливо тихим. Я роблю крок до неї, змушуючи її відступити назад. — Тримай свого Дениса під жорстким контролем. Мені не потрібне некероване щеня, яке крутитиметься під ногами у Санторо і вимагатиме дорогі іграшки. Якщо він викине щось подібне перед італійцями, я особисто вишвирну його з цієї вілли. Зрозуміла? Тримай його на повідку.

Наталя наче тільки цього й чекала. Її обличчя миттєво спалахує шаленим, нестримним гнівом. Вона робить крок уперед, майже впритул наближаючись до мене, і тицяє пальцем мені в груди.

— Він не собака, Воронов! — вибухає вона, і її голос тремтить від люті й образи. — Не смій говорити про нього в такому тоні! Ти не маєш жодного права вчити мене, як виховувати мою дитину, і тим паче погрожувати йому! Ти купив наш час для своїх брудних угод, але ти не володієш нами!

— Я купив твій спокій і його безпеку, Мельник! — гаркаю я у відповідь, втрачаючи останні краплі терпіння. Напруга між нами стає настільки щільною, що повітря буквально електризується. — Без моїх грошей і мого захисту твій син уже рахував би ребра в якійсь підворітні! Тож май повагу і виконуй умови контракту!

— Та пішов ти зі своїм контрактом! — кричить вона мені прямо в обличчя, і в її очах на мить спалахують сльози безпорадної люті, які вона гарячково намагається приховати за цією гордою стіною.

Вона важко дихає, її губи тремтять, а очі палають таким диким, первісним вогнем, що у мене всередині все зносить потужною хвилею. Ця жінка... вона не боїться мене. Вона кричить на мене, захищаючи свого хлопця, і в цій її скаженій, неприборканій гордості стільки справжнього, живого життя, скільки я не бачив за всі свої тридцять років.

Ми стоїмо за міліметр один від одного. Наша сварка сягає піку, емоції зашкалюють, випалюючи все навколо. Я чую шалений стукіт її серця, бачу, як пульсує жилка на її тонкій шиї, відчуваю гаряче дихання на своїх губах.

І раптом усе замовкає. Злість миттєво переростає в інше, куди більш небезпечне почуття. Мій погляд мимоволі падає на її запеклі, напіввідкриті губи.

Я роблю ще пів кроку, остаточно стираючи будь-які кордони між нами. Моя рука сама собою піднімається і важка долоня лягає на її тонку, гарячу шию, фіксуючи на місці. Наталя здригається, її очі округлюються від несподіванки, але вона не відсахується. Вона застигає, затамувавши подих.

Час зупиняється. Я нахиляюся нижче, майже торкаючись своїми губами її губ. Ще секунда — і між нами спалахне пожежа, яку жоден із нас не зможе загасити. Салонний парфум, запах моря і чиста пристрасть змішуються в один вибухонебезпечний коктейль. Наш перший, справжній, божевільний поцілунок неминучий…