Глава 9. Маркіян

Мій головний юрист, Ярослав, сидить навпроти з таким виразом обличчя, ніби йому щойно наказали переписати весь будівельний холдинг на бродячого кота. Він кілька разів протирає окуляри, переводить погляд з офіційного бланка компанії на мене, а потім на жінку, яка сидить у шкіряному кріслі мого кабінету. Проте багаторічний досвід роботи зі мною та шестизначна зарплата змушують його тримати язика за зубами. Він мовчки підсовує документи вперед.

Я сідаю на край свого масивного стола, заклавши руки в кишені брюк, і просто спостерігаю.

Наталя Мельник. Тепер я знаю її повне ім'я. Вона прийшла в офіс у простій, але охайній сукні, зібравши волосся у високий вузол. Жодної косметики, жодних прикрас — повна протилежність тій розкішній жінці, яка вчора змусила мене забути, як дихати. Але її погляд... Цей погляд залишився таким же гострим, як лезо скальпеля.

Вона вивчає контракт так, ніби від цього залежить її життя. І, за великим рахунком, так воно і є. Наталя повільно, прискіпливо вчитується в кожну літеру, кожну кому, особливу увагу приділяючи пунктам про конфіденційність, окреме проживання та, звісно ж, фінансові умови.

— Тут усе чітко? — Наталя піднімає на мене свої дивовижні очі, вказуючи пальцем на папір. — Чотириста тисяч гривень авансу, які ви перерахували мені вчора ввечері, офіційно прописані як перша частина гонорару. А решта — мільйон сто тисяч — виплачується в день, коли синьйор Санторо ставить фінальний підпис на вашому будівельному контракті в Одесі.

— Усе до копійки, Наталю, — спокійно підтверджую я, киваючи Ярославу. — Мій юрист завірив кожне слово. Тепер, коли контракт підписано, ви вільні розпоряджатися авансом. Як мені доповіла моя служба безпеки, половину суми ви вже перевели вашому орендодавцю, і питання з магазином закрито. Щодо решти грошей для батька Артура... мій начальник охорони вже чекає внизу. Він супроводжуватиме Дениса на зустріч, щоб передати решту суми за розбиту машину. Гроші ваші, але я хочу бути впевненим, що з вашого хлопця офіційно знімуть усі претензії й повернуть розписку. Боргу більше не буде.

Я помічаю, як після цих слів її плечі ледь помітно опускаються. Вона робить глибокий, майже невідчутний вдих полегшення. Я не платив за неї — вона закриває борги своїм чесно заробленим авансом, але мій контроль і силовий «дах» дають їй омріяне відчуття безпеки.

Наталя бере ручку і впевненим, розмашистим почерком ставить свій підпис: «Наталя Мельник».

Я внутрішньо посміхаюся. Справу зроблено. Моя ідеальна ширма на наступний місяць офіційно задокументована.

Аж раптово тишу кабінету порушує той, про кого я на мить забув. Денис, який до цього тихо крутився в кутку на дорогому шкіряному стільці, підкочується ближче до мого столу. Нахабний підліток, який ще вчора тремтів від жаху в машині, швидко оговтався, відчувши за спиною мою силу.

Він закидає голову, дивиться на мене з хитрою, чисто хлопчачою усмішкою і змовницьки підморгує.

— Ну що, «татку» Марку, — з легкою іронією протягує хлопець, абсолютно ігноруючи шокований погляд мого юриста, у якого від такого звернення окуляри ледь не падають на підлогу. — Раз ми тепер така крута й щаслива родина, у мене є парочка технічних питань щодо нашої вілли в Одесі.

— Денисе, поводься пристойно, — суворо обсмикує його Наталя, але хлопця вже не зупинити. Він відчуває смак волі.

— Та я просто уточнюю! — захищається Ден, знову повертаючись до мене. — Марку, а там, на віллі, буде крута приставка? Ну, PlayStation п'ята, щоб вечорами не нудьгувати? І як там щодо яхти? Санторо покатає нас на якійсь посудині, чи у нас своя, вороновська, буде?

Я повільно піднімаю брову, дивлячись на цього малого. Нахаба. Справжній маленький хижак, який миттєво зорієнтувався в ситуації й починає показувати зубки, вибиваючи собі бонуси. Але, як не дивно, це не викликає в мене роздратування. Навпаки, десь у глибині душі прокидається азарт.

— Приставка буде, Мельник. Найновіша, — відповідаю я, дозволяючи собі легку усмішку. — І яхта теж буде. Але якщо ти погано гратимеш роль мого сина перед італійцями, я особисто змушу тебе мити її палубу зубною щіткою. Зрозумів?

Денис анітрохи не лякається. Він лише задоволено пирхає і перезирається з матір'ю, яка втомлено притискає пальці до скронь.

Я проводжаю їх поглядом до дверей і розумію одну просту річ: цей місяць в Одесі точно не буде тихою діловою поїздкою. З цією парочкою мені нудно не буде взагалі. Шоу обіцяє бути дуже гарячим.