Глава 3. Наталя

— Це вас абсолютно не стосується, — різко відрізаю я, швиденько витираючи сльози пальцями. Намагаюся надати своєму голосу бодай якогось залишку впевненості, хоча всередині все досі тремтить від почутого від Дениса.

Маркіян не йде. Навпаки, він підходить ближче, і на моє плече знову опускається його важка, владна долоня. Цей жест здається занадто інтимним для людей, які знають одне одного аж двадцять хвилин.

— Якраз навпаки, — спокійно, але з неприхованим тиском каже він. — Нам потрібно поговорити. Як я бачу, вам дуже потрібні гроші, а мені... мені завтра ввечері потрібно, щоб ви знову зіграли мою родину на одній важливій зустрічі. Я готовий заплатити.

Ці слова стають останньою краплею. Усередині мене вибухає така хвиля гніву, що я просто втрачаю контроль.

— Та що ви собі дозволяєте?! — я різко смикаю плечем, з силою скидаючи його руку. Схоплююся зі стільця, важко дихаючи й дивлячись на нього знизу вгору. — Ви при своєму розумі? Підходите, хапаєте, несете якусь нісенітницю перед іноземцями, а тепер намагаєтеся нас купити? Ви божевільний! Денисе, збирай речі, ми йдемо звідси!

Денис застигає, розгублено дивлячись то на мене, то на чоловіка. Маркіян же навіть оком не веде на мій спалах. Він залишається абсолютно незворушним, лише закладає руки в кишені брюк.

— Заспокойтеся, Наталю. Облиште емоції, вони заважають бізнесу, — його голос звучить крижано й тверезо. — Давайте начистоту. Я Маркіян Воронов, власник цього торгового центру. П'ять хвилин тому моє життя залежало від того, чи повірять італійські інвестори в мій статус надійного сім'янина. Мені потрібна була ширма. Терміново. Ви опинилися поруч. Я пропоную вам чесну угоду: ви надаєте мені маленьку послугу завтра ввечері, а я плачу таку суму, яка вирішить ваші проблеми. Будь-які.

— Власник ТЦ? — я гірко усміхаюся, відчуваючи, як до горла підступає клубок образи. — Думаєте, якщо у вас є гроші й цей замок зі скла, то можна купувати людей? Ми не актори у вашому погорілому театрі, і я не збираюся торгувати своєю гідністю! Моя відповідь — ні. Ми йдемо.

Я хапаю сумку, готова тягнути Дениса за руку, як раптом у розмову втручається той, від кого я цього найменше чекала.

— Сімсот тисяч гривень, — чітко й раптово звучить голос Дениса.

Я німію. Повільно повертаю голову до хлопця. Ден підвівся зі стільця. Його обличчя все ще бліде, на щоках помітні доріжки від сліз, але погляд став дивно дорослим і затятим.

— Денисе, замовкни зараз же! — шоковано шепочу я, але він мене не чує. Він дивиться прямо в очі мільйонерові.

— Нам потрібно сімсот тисяч, — упевнено повторює підліток, ковтаючи клубок. — Це покриє мій борг за розбиту машину і... і оренду маминого квіткового магазину на рік уперед. Ви дасте ці гроші — і ми зіграємо кого треба.

Маркіян повільно піднімає одну брову. На його обличчі з'являється ледь помітна, зацікавлена усмішка. Він явно оцінив сміливість і нахабство хлопця, який щойно виставив йому рахунок. Воронов переводить свій крижаний погляд із Дениса на мене, і в його очах спалахує іронічний вогник.

— Він завжди вирішує за вас? — тихо, з легкою насмішкою запитує Маркіян, дивлячись мені прямо в очі.

Цей тон, ця поблажлива чоловіча зверхність зачіпає мене за живе. Мене аж пересмикує від обурення. Ступивши крок уперед, я стаю між ним і Денисом, змушуючи Воронова дивитися суто на мене.

— У моїй родині, пане Воронов, кожен має право голосу, особливо коли йдеться про виживання, — карбую я кожне слово, задираючи підборіддя і показуючи весь свій характер. — Але останнє слово завжди за мною. І якщо мій син вважає, що ваша репутація коштує сімсот тисяч, то я подвоюю цю суму. Півтора мільйона. За менше я на вашого дурного контрагента навіть не погляну.

Іскра між нами в цю секунду спалахує настільки потужна, що повітря навколо, здається, починає тріщати. Маркіян дивиться на мене вже без жодної іронії — тепер у його погляді читається повага до супротивника, який вміє тримати удар.

— По руках, — коротко кидає він, дістаючи з кишені візитку і кладучи її на стіл. — Півтора мільйона. Гадав, це буде одноразова акція, але італійці змінили плани. Завтра ввечері відбудеться фінальний корпоратив, де нам доведеться закріпити результат. Подробиці надішле мій помічник. Будьте готові, Наталю. Тепер ви моя дружина на контракті.