Пролог

Я іду коридором нашого будику, щойно прокинулася і раптом почула прізвище Терещенко, це ж моє дівоче. Хтось дуже голосно розмовляє, голоси чоловічі, раптом серед них я впізнала голос Максима, свого чоловіка.

- Потрібно припиняти експеримент над Іванною, вона справляється із звичайним життям, ми це з'ясували. 

- Твоє завдання не тільки з'ясувати чи справляється вона із звичайним життям, а і нейтралізувати її здібності, вона не має згадати, що вона із Неймийту.

- Зі мною зв'язувалася Владислава Пантелеймонівна і говорила, що хоче уже забрати своїх дітей, яких ми ніби то усиновили і удочерили.

Що?! То наді мною просто ставили експеримент?! Ніяких чоловіка і дітей у мене насправді немає?! Я дуже сильно шокована.

- І ще одне, ти маєш зробити так, щоб вона припинила спілкуватися зі своїми друзями, вони не наші учені.

Хоч друзі у мене справжні, хоч щось є хороше в моєму житті.

Я тихо і швидко пройшла у свою кімнату, зібрала речі, написала записку: 

" Я усе знаю, ми не будемо разом. Прощавай назавжди".

Поклала записку на тумбочку, яка стоїть біля ліжка і вийшла із будинку, зателефонувала до Віки, це моя подруга, Максим не знає, де вона живе, я залишила телефон під ялинкою, ці дерева ростуть недалеко від будинку, не можу тепер назвати його своїм. Іду і плачу, світу не бачу, навіть не пам'ятаю, як я дійшла до під'зду Віки, усе їй розповіла. Вона була шокована, сказала, що я можу поки що пожити у неї, я сирота і маю кімнату в гуртожитку, але Максим знає, де він знаходиться. Буду шукати іншу квартиру. Я працюю неофіційно, тому просто подзвонила шефові й сказала, що просто не прийду на роботу. Треба переїзжати в інше місто, післязавтра шеф перешле мені гроші на карту, зніму їх і буду кругом розраховуватися тільки готівкою. Зроблю так, щоб псевдочоловік мене не знайшов і згадаю хто я насправді, звідки і про які здібності говорили ті чоловіки. А поки що трохи посплю і хай всі проблеми і негаразди зачекають.