Глава тридцять четверта: Послуга за послугу

За наказом полковника майор провів Є Сона і Рін до нового помешкання. Нове помешкання було просторішим, ніж намет, у якому вони були до цього. Є Сон розумів, що їх нагодували снодійним, але також усвідомлював, що це була міра безпеки. Він розумів, що в очах полковника, майора та інших жителів табору вони становили загрозу, тому до таких дрібниць ставився спокійно — не тому, що для нього це буденність, а тому, що розумів, навіщо це було зроблено.

Є Сон увійшов до нового помешкання. Температура тут була оптимальною, навіть можна було сказати, що було тепло. Стіни помешкання були обклеєні старими плакатами з різних фільмів та концертів, що додавало йому певного затишку, незважаючи на загальну занедбаність. У кутку стояв старий, але на вигляд доволі міцний стіл, на якому лежала купа якихось паперів та інструментів. Біля столу стояло два стільці, оббитих потрісканою від часу шкірою.

У протилежному кутку кімнати стояло два ліжка, застелені чистими простирадлами. Поряд з кожним ліжком стояла невелика тумбочка, на якій стояла лампа. На підлозі лежав старий, але на вигляд доволі теплий килим. У кімнаті було одне вікно, завішене цупкою тканиною, що не пропускала світло.

Після того, як Є Сон та Рін оглянули своє помешкання, майор сказав, що полковник прийде до них завтра і розпитає про капітана Кіма детальніше. Є Сон погодився, запевнивши, що проблем немає.

Майор пішов, залишивши їх наодинці. Є Сон підійшов до вікна і відсунув тканину. За вікном був вид на табір — солдати ходили туди-сюди, виконуючи свої обов'язки. У повітрі відчувався запах диму та їжі.

– Тут краще, ніж у попередньому наметі, – сказала Рін, оглядаючи кімнату.

– Так, – відповів Є Сон. – Але я все одно не довіряю цим людям.

– Я теж, – сказала Рін. – Але в нас немає іншого вибору.

Наступного дня з самого ранку до Є Сона та Рін навіда́вся полковник. Він розбудив Є Сона з гучномовцем, ніби на дворі й досі тривала війна, а не просто тихий ранок у віддаленому таборі. "Підйом, соні! Час згадувати героїчне минуле!" - пролунав гучний голос.

– Гаразд, сьогодні поговоримо детальніше про капітана Кіма. Як у нього справи? Які плани на майбутнє? – спитав полковник, зайшовши до кімнати.

– Добре, полковнику, я розумію ваше хвилювання, але чи можу я спитати першим? – поцікавився Є Сон.

– Ну, якщо казати формально, то запитання вже поставив я, але так, звісно, можете! – відповів полковник із посмішкою.

– Якщо я допоможу вам з інформацією про капітана Кіма та виконаю інші ваші умови, чи не могли б ви нам позичити одну з ваших машин? Обіцяю, ми її повернемо, – запитав Є Сон.

– Це непросте питання. Спочатку треба зрозуміти, для чого вам потрібна машина. Потім треба з'ясувати, наскільки довго ви плануєте її позичати, і, нарешті, в якому стані ви її повернете? – відповів полковник.

– Ми прямуємо до Брюсселя, – сказав Є Сон.

– До Брюсселя? – перепитав полковник здивовано. – Навіщо вам туди?

– Ми шукаємо прихистку, – відповіла Рін. – Ми чули, що в Брюсселі є безпечне місце.

– Безпечне місце? – перепитав полковник з іронією. – У цьому світі немає безпечних місць. Але я розумію ваше прагнення. Сам колись мріяв про таке.

– То ви позичите нам машину? – спитав Є Сон.

– Я подумаю, – відповів полковник. – Але спочатку ви розкажете мені все, що знаєте про капітана Кіма.

Є Сон розповів полковнику про те, що коли він збирався йти з табору, дізнався про зникнення розвідувальної групи, яка досліджувала місцезнаходження монстрів — істот, схожих на людей, але не людей. Вони нагадували зомбі, але ними не були. Істоти кардинально відрізнялися і від людей, і від зомбі, хоч і мали схожу зовнішність. Капітан Кім так і не з'ясував, куди поділася розвідувальна група, а в той самий час якраз і збирався йти Є Сон. Згодом, приблизно через день, він зустрів Рін, з якою вони й виживають у цьому світі.

– Розвідувальна група, кажете, – замислено промовив полковник, і тон його раптом пом'якшав.

Є Сон здивувався такій переміні. За кілька секунд полковник, усвідомивши свій промах, знову став суворим.

– Вибачте, – буркнув він.

Є Сону стало ніяково.

– Так, розвідувальна група, – підтвердив Є Сон.

– Чи відомо вам, чи багато таких груп було в таборі капітана Кіма? – спитав полковник.

– Ні, я не цікавився. Але люди там були значно привітніші, – відповів Є Сон.

– Наскільки привітніші? – уточнив полковник.

– Точно можу сказати, що привітніші, ніж у вас! – відрізав Є Сон з усмішкою.