Глава 58: Порожнє місто

Наступного ранку вони вирушили ще до сходу сонця.

Є Сон сидів за кермом, Вовк — поруч. На задньому сидінні лежали зброя, вода, інструменти, кілька каністр пального та радіоприймач.

Мета була проста: дістатися до точки, звідки надходив сигнал, і з'ясувати, що його передає.

Дорога на захід майже не змінилася.

Зруйновані автомобілі залишалися на узбіччях. Подекуди крізь асфальт пробивалася трава. Старі будинки стояли порожніми, а в деяких місцях дороги вже майже не було видно під шаром ґрунту й рослинності.

— Дивно, — сказав Вовк.

— Що?

— Раніше я думав, що після всього цього найбільше дратуватимуть руїни.

— А тепер?

— Тиша.

Є Сон нічого не відповів.

Через кілька хвилин попереду з'явилися перші багатоповерхівки.

Місто.

Вони сповільнилися.

— На карті воно позначене як промисловий центр, — сказав Є Сон.

— Скільки тут людей було?

— До катастрофи?

— Так.

Є Сон подивився на старий екран навігатора.

— Близько ста тисяч.

Вовк визирнув у вікно.

— Тепер?

Є Сон не відповів.

Вони в'їхали в місто.

Жодного руху.

Ні людей.

Ні машин.

Ні диму.

Тільки вітер, який ганяв по дорозі сухе листя.

---

Перша будівля, до якої вони зайшли, була колишнім магазином.

Двері давно вибили.

Всередині залишилися порожні полиці, кілька перевернутих стелажів і касовий апарат, який уже давно не працював.

Вовк пройшов углиб приміщення.

— Ніхто не жив.

Є Сон подивився на пил.

— Давно.

На підлозі були сліди.

Не людські.

Глибокі подряпини тягнулися від заднього входу до складу.

Вовк присів.

— Адаптовані?

— Можливо.

Є Сон оглянув стіни.

— Свіжих немає.

Вони вийшли.

Наступні кілька вулиць були такими самими.

Порожні квартири.

Залишені автомобілі.

Аптека, в якій уже нічого не залишилося.

Школа з вибитими вікнами.

Невеликий медичний пункт.

І ферми.

Саме вони змусили Є Сона зупинитися.

За містом простягалося величезне поле.

Воно виглядало зеленим.

На перший погляд.

Є Сон вийшов із машини.

Підійшов ближче.

Рослини стояли рівними рядами, проте майже кожна була однаково низькою.

Деякі мали листя.

Плоди — ні.

Він зірвав одну рослину й розглянув коріння.

— Мертва.

— Вона ж зелена.

— Це не означає, що вона жива.

Вовк узяв іншу.

— Тут усе таке.

Є Сон пройшов далі.

Кілька сотень метрів.

Усюди одна картина.

Зелені поля без нормального врожаю.

Він згадав слова агронома.

«Рослина могла залишатися живою. Проте відновлюватися ставало дедалі важче.»

Тепер він бачив це власними очима.

— Вони просто залишилися тут, — тихо сказав Є Сон.

— Хто?

— Рослини.

Вовк нічого не сказав.

---

До центру міста вони дісталися ближче до обіду.

Тут було більше слідів людей.

На стіні одного з будинків хтось написав:

«МИ ЙДЕМО НА ПІВНІЧ.»

Поруч інший напис:

«НЕ ПОВЕРТАЙТЕСЯ.»

Ще далі:

«ВОДИ НЕМАЄ.»

Є Сон зупинився.

— Вони знали.

— Що?

— Що місто не виживе.

Вони знайшли стару диспетчерську станцію.

Антена на даху була пошкоджена, проте частина обладнання всередині залишилася.

Є Сон увімкнув живлення від переносного акумулятора.

Рація ожила.

Шум.

Тиша.

Потім —

чотири короткі імпульси.

Вовк подивився на нього.

— Ми близько.

Є Сон перевірив напрямок.

— Так.

Сигнал повторився.

Цього разу вони почули його значно чіткіше.

Чотири імпульси.

Пауза.

Два.

Потім тиша.

Є Сон записав послідовність.

— Це не випадковість.

— Очевидно.

— І хтось або щось її повторює.

Вовк подивився на карту.

— Точка десь за містом.

— Так.

— Тоді завтра їдемо далі.

Є Сон кивнув.

Він уже збирав обладнання, коли рація знову ожила.

Цього разу сигнал був іншим.

Один довгий імпульс.

Потім два короткі.

І тиша.

Вовк повільно підняв голову.

— Це вже нове.

Є Сон дивився на рацію.

— Так.

---

Вони вирішили залишитися в місті на ніч.

Сховали машину в підземному паркінгу й облаштували тимчасове місце для відпочинку.