Глава 57: Сигнал

Дощ закінчився ще до світанку.

Є Сон прокинувся раніше за інших і, як завжди останніми днями, спочатку перевірив генератор, потім запаси води, а вже після цього пішов до саду.

Рослина на краю грядки залишалася там само.

Вона виросла ще на кілька сантиметрів.

Є Сон нічого не робив із нею. Лише записав зміни до блокнота й залишив її під спостереженням.

Коли він повернувся до майстерні, там уже чекала Анна.

— Міра передала повідомлення.

— Що сталося?

— Сигнал.

Є Сон одразу підійшов до рації.

— Який?

— Той самий.

Анна поклала на стіл аркуш.

На ньому були записані чотири короткі імпульси.

— Тепер він повторюється кожні шість годин, — сказала вона. — І щоразу приходить на тій самій частоті.

Є Сон узяв аркуш.

— Звідки?

— Міра визначила приблизний напрямок.

Вона поставила на карту позначку.

Є Сон нахилився над нею.

Точка знаходилася далеко на захід.

— Тут?

— Так.

— Що там?

Анна подивилася на карту.

— Колись був великий аграрний район. До катастрофи там працювали десятки ферм.

Є Сон підняв голову.

— Ферм?

— Тепер майже нічого.

Вовк, який саме зайшов до майстерні, почув останню фразу.

— Що майже нічого?

— Старі ферми, — відповіла Анна.

Вовк подивився на карту.

— І що ми там шукаємо?

— Можливо, джерело сигналу.

— А можливо?

— Нічого.

Вовк кивнув.

— Тоді поїдемо й перевіримо.

Є Сон поклав аркуш.

— Не зараз.

— Чому?

— Нам треба закінчити з водою. Із запасами. І перевірити сад.

Вовк подивився на нього.

— Ти починаєш думати як нормальний керівник.

— Не звикай.

---

Того ж дня Є Сон уперше почув про старі ферми детальніше.

До них підійшов чоловік, який кілька років тому працював агрономом. Він мовчки вислухав розмову про нове насіння, після чого сказав:

— Ви даремно думаєте, що ферми просто залишилися без людей.

— А що з ними сталося? — запитав Є Сон.

— Частина була знищена під час перших років. Частина залишилася. Техніка стояла, поля були на місці, вода була. Здавалося, що достатньо просто повернутися.

— Проте не повернулися.

— Бо повертатися вже не було куди.

Є Сон сів навпроти.

— Розкажи.

Чоловік поклав перед ним старий зошит.

— Перший рік ми ще отримували врожай. Гірший, ніж раніше, проте отримували.

— Через вірус?

— Так.

— EOS-V9 заражав рослини?

— Не так, як людей.

Він перегорнув кілька сторінок.

— У людини він змінював організм. У рослин усе відбувалося інакше. Він пошкоджував клітини, які забезпечували ріст і поділ. Рослина могла залишатися живою, навіть давати листя. Проте відновлюватися ставало дедалі важче.

Є Сон переглянув записи.

— А насіння?

— Ось у цьому й проблема.

Чоловік постукав пальцем по сторінці.

— Поступово рослини втрачали здатність нормально розмножуватися. Насіння ставало слабким або взагалі не формувалося. Через кілька сезонів цілі поля просто переставали давати нове покоління.

— І вони вимирали.

— Не всі одразу. Саме тому люди довго не розуміли масштаб проблеми.

Є Сон мовчав.

— А EOS знала?

Чоловік знизав плечима.

— Усі документи тоді забрали. Проте якщо вони створили вірус, то напевно знали значно більше, ніж ми.

Є Сон подивився на карту.

— Тому старі ферми нам не допоможуть.

— Деякі можуть. Земля нікуди не зникла. Проте рослинний матеріал майже всюди довелося починати відновлювати.

Є Сон подивився на пакети з насінням.

Тепер він розумів, чому вони зберігали кожне зерно.

Не через нестачу їжі.

Через нестачу майбутнього.

---

Увечері Є Сон знову вийшов до саду.

Людей там уже не було.

Він підійшов до тієї самої рослини.

Вона була вищою за сусідні майже вдвічі.

Є Сон присів.

На листку блищала крапля води.

Він обережно зняв її скляною пробіркою.

Поставив дату.

Підписав:

«Зразок №1.»

Він уже збирався повернутися до майстерні, коли почув звук рації.

Чотири імпульси.

Коротка пауза.

Ще чотири.

Є Сон завмер.

Рація лежала далеко від нього, проте сигнал був достатньо сильним, щоб почути його просто надворі.

Він швидко повернувся.

Анна вже стояла біля пристрою.

— Воно змінилося.

— Як?

— Тепер сигнал передається двічі.

Є Сон подивився на прилад.

— Це не повідомлення.

— Звідки ти знаєш?

— Не знаю.

Він знову взяв карту.

Погляд зупинився на західній позначці.