Глава 55: Залишки

Повернення до табору зайняло майже весь день.

Є Сон майже не говорив.

Після нападу він кілька разів переглядав записи, зроблені в блокноті, проте нічого нового до них не додавав. Адаптовані залишалися небезпекою. Пульс був знищений. Це мало б пояснювати все, що відбувалося з ними.

Проте не пояснювало.

Особливо того адаптованого, який раптово зупинився посеред бою й пішов у ліс.

Коли вони під'їхали до табору, сонце вже майже сховалося за горизонтом.

Тут стало помітно більше людей.

Біля старого складу вже стояли нові дерев'яні конструкції. Частину дороги розчистили від уламків, а поруч із майстернею з'явилася невелика загорожа для майбутнього саду.

Є Сон зупинився біля неї.

— Хто це зробив?

— Ті, хто втомився чекати, поки ти все зробиш сам, — відповів Вовк.

— Я й не збирався.

— Знаю.

Вовк відкрив багажник.

— Розвантажуємо?

— Так.

Вони взялися до роботи.

Серед привезених речей були медикаменти, деталі для генератора, інструменти та насіння, яке передала Міра.

Є Сон поклав його окремо.

— Це посадимо завтра.

— Якщо проросте, — сказав Вовк.

— Якщо не проросте, посадимо інше.

— А якщо й воно не проросте?

Є Сон подивився на нього.

— Тоді навчимося садити.

Вовк посміхнувся.

— Уже звучить як план.

---

Наступного ранку Є Сон пішов до майстерні ще до світанку.

На столі лежав зламаний передавач.

Він під'єднав живлення й почав перевіряти контакти.

За кілька хвилин у динаміку пролунав голос.

— ...північний вузол на зв'язку...

Є Сон натиснув кнопку.

— Це Є Сон.

Після короткої паузи відповіла Міра:

— Чую.

— Як справи?

— Генератор працює. Після вашого ремонту навіть краще, ніж раніше.

— А сигнал?

— Стабільний.

Є Сон подивився на аркуш із частотами.

— Той дивний?

Міра замовкла.

— Він знову з'явився.

— Коли?

— Вночі.

— Щось змінилося?

— Так.

Є Сон випростався.

— Що саме?

— Раніше було три імпульси. Тепер чотири.

Він кілька секунд мовчав.

— Можеш записати?

— Уже записала.

— Передай мені.

— Передам.

Є Сон вимкнув рацію.

Вовк стояв біля дверей.

— Що цього разу?

— Сигнал змінився.

— І що це означає?

— Не знаю.

— Ти хоча б здогадуєшся?

Є Сон похитав головою.

— Ні.

Вовк кивнув.

— Тоді не будемо вигадувати.

Є Сон подивився на нього.

— Саме так.

---

Ближче до полудня на територію табору прибув ще один загін.

Цього разу вони привезли людей.

П'ятеро.

Серед них був літній чоловік із сильно пошкодженою рукою, дві жінки та двоє підлітків.

Їх знайшли в старому фермерському комплексі.

Вони прожили там майже рік.

Є Сон зустрів їх біля воріт.

— Тут безпечно?

Він не відповів одразу.

Потім сказав:

— Відносно.

Чоловік усміхнувся.

— Після всього, що було, це звучить непогано.

Є Сон допоміг йому вийти з машини.

— У вас є де жити?

— Тепер уже ні.

— Тоді знайдемо.

— Ви всім так кажете?

— Ні.

Чоловік подивився на нього.

— А нам чому?

Є Сон на мить замислився.

— Бо ви доїхали сюди живими.

Він повів їх усередину.

---

Увечері Є Сон сидів біля карти.

Тепер на ній було набагато більше позначок.

Північний вузол.

Південне поселення.

Три невідомі сигнали.

Кілька районів, де могли залишатися люди.

І територія навколо зруйнованої лабораторії.

Вовк поставив поруч із ним чашку.

— Скільки тепер?

— Чого?

— Людей.

Є Сон порахував.

— Сто сорок шість.

— Було сто двадцять?

— Плюс наші.

Вовк сів.

— Вже схоже на поселення.

Є Сон подивився навколо.

— Ще ні.

— Чому?

— У нас немає водопроводу.

— Буде.

— Немає нормальної лікарні.

— Побудуємо.

— Немає школи.

Вовк посміхнувся.

— Ти вже почав список.

Є Сон подивився на карту.

— Він буде довгим.

— Знаю.

Настала тиша.

Потім Вовк запитав:

— А що буде першим?

Є Сон подивився на людей за вікном.

— Меморіал.

Вовк здивовано підняв брови.