Втеча

Медея тримала брата за руку на автобусній зупинці. І таку пізню годину мати вже спала. Корвін був втомленим, але тримався до останнього оберту колеса автобуса, який тримав маршрут до містечка Сан–довір. Дівчина сподівалася, що вона обов'язково знайде бабусі, використовуючи фото взяте із сімейного альбому. 

Вони сіли в автобус. Двері з гуркотом зачинилися, як завжди це роблять автобуси, й рушив у темний тунель темряви, освітлений тільки фарами транспорту. Корвін притулився до плеча Медеї. Він миттю заснув. 

– Шкода, що тобі довелося стільки пережити. – прошепотіла дівчина. Їй було шкода тих дітей, які залишилися в тому дитячому будинку. Як Корвін розказав, деякі діти могли лежати кілька днів на ліжках, схожих на лікарняні, без руху та прояву життєдіяльності. Пізніше їх забирав Лівай Сміт і діти більше не з'являлися. Вона не могла пояснити дитині, куди йшли інші діти. Вони йшли туди, звідки більше не могли повернутися. Медея важко викинула ці думки з голови. Вона взялася спостерігати, як вуличні ліхтарі кружляють відносно них. І сиділа вона так всю ніч, щоб не прогавити місце призначення і зустріти світанок.

***

Зустріли вони світанок в Сан–довір. Зробивши сніданок на свіжому повітрі, та взагалі в іншому місті, де немає Лівая, Корвіну це дуже сподобалося. Медея спостерігала як страх стікає з його тіла назад, наче повертаючись до дитячого будинку й залишаючись там. Та милуватися парком вони могли пізніше. Медея вела брата за руку в пошуках бабусі. 

– Вибачте, ви знаєте цю жінку? Вона наша бабуся і ми її шукаємо. – дівчина звернулася до хлопця, який викидав сміття. Чесно, для Медеї, він здався симпатичним. Високий, фактура його тіла набирала м'язистості, що свідчило про зацікавленість хлопця до спорту. Медея стало ніяково, та вона уважно вслухалася в його слова.

– О, це ж пані Феджемін! Вам йти цією дорогою прямо, в кінці ви її перейдете і там її будинок буде останнім. – гучно та гостро відповів їй хлопець. Вона задумливо дивилася на його руку вказуючи шлях. Це тривало поки Корвін штовхнув її. Тоді дівчина прокинулася від мрій про фотогенічного хлопця. 

– Дякую! Гарного дня! – промовила Медея з нервовістю, а Корвін хикнув з насмішкою.

Вони прямували вперед і не думали про те, що позаду.