– Шкода, що я тебе розчаровую у ролі батька, але приємно, що хоч якось про мене думають. – сказав Лівай дівчині.
– Давай ти по доброму підеш з моєї кімнати. – попросила Медея.
– Мама попросила поговорити з тобою, а я як відчим, хочу бути ближчим до діток своєї близької людини.
– Ти вже був біля Корвіна, відчепись від нього.
– Негарно ти розмовляєш зі старшими.
– Я хочу щоб зникнув.
– Чому?
– Не прикидайся, що не розумієш. Бідні душі дітей на твоїй совісті.
– Ах, ти про це. Я вже зав'язав. Мені не потрібні інші діти, мені потрібен саме Корвін.
Дівчина тремтячи поглянула на чоловіка. Він був на відстані витягнутої руки. Лівай наче прочитав думки Медеї.
– Тому що він особливий. – він підняв палець та зачепив носа Медеї. Вона одразу струсила невидимий бруд, який він залишив.
– Негідник!
– Навчись гарно розмовляти, красунечко, бо я обов'язково відріжу тобі язика.
– Взаємно!
– Твій братик дуже довірливий, всім патякає в надії, що йому хтось допоможе. – сказавши це, він пішов у темряву коридора.